1)Скучен день до вечера,коли делать нечего 2)Любишь кататься,люби и саночки возить 3)Дело мастера боится 4)Кто хвалится,тот с горы свалится 5)Не учи безделью,а учи рукоделию 6)Терпенье и труд все перетрут 7)Без труда не вытащишь и рыбку из пруда 8)Кончил дело-гуляй смело 9)Не место красит человека,а человек место 10)Кто много знает, с того много и спрашивается. 11)Не учись до старости, а учись до смерти 12)Без терпенья нет ученья. 13)Знание лучше богатства 14)Учи показом, а не рассказом. 15)Не для знания, а для экзамена. 16)Перо пишет, а ум водит. 17)Не бойся, когда не знаешь: страшно, когда знать не хочется. 18)Без муки нет и науки. 19)Всему учен, только не изловчен. 20)Знание — сила
Гумор і сатира — два зображення смішного в житті. Вони відрізняються характером висміювання. Якщо гумор доброзичливий і жартівливий, то сатира, як правило, викривальна й зла. І те, і друге мають своїм джерелом усну народну творчість: анекдоти, прислів'я, жартівливі оповідання й пісні. Літературні гумористичні і сатиричні твори читачі, мабуть, люблять найбільше, особливо якщо автор гармонійно поєднав правду життя з кращими фольклорними традиціями. Саме це вдалося І. Нечую-Левицькому в повісті «Кайдашева сім'я», яка вже друге сторіччя посідає почесне місце серед найпопулярніших творів української літератури.Проблеми гумору, іронії, сатири та їх реалізації в художньому творі знаходять відображення у працях багатьох вітчизняних і зарубіжних лінгвістів і літературознавців. Більшості праць властивий полемічний характер, оскільки в них не завжди має місце чітке розмежування понять гумор, іронія, сатира, що призводить до двозначності і суперечливості у їх трактуванні, неадекватності тлумачення художнього твору, диференціації гумористичних і сатиричних елементів, звуження аналізу мовностилістичних засобів реалізації категорій комічного. Категорії гумору, іронії і сатири аналізуються переважно на прикладі творів визначних гумористів і сатириків, хоча гумористичні, сатиричні та іронічні компоненти властиві творам, які в загальній структурі тексту не є комічними.У дослідженні категорії гумору, іронії і сатири розглядаються у тексті, його дискурсній організації, аналізуються гумористично, сатирично і іронічно забарвлені елементи творів, у яких гумористична, сатирична й іронічна критика пов’язані безпосередньо з авторською прагматикою.Гумор і сатира розглядаються як дві сторони категорії комічного. Гумор як форма комічного — це б відображення комічних явищ дійсності художніми засобами. Це критика, що передбачає не знищення об’єкта висміювання, а його виправлення, вдосконалення, орієнтує на позитивні зміни. Гумористичний сміх відзначається м’якою, стриманою тональністю.Іншою щодо змісту і прагматики є сатира. Це форма комічного, яка полягає у негативному переосмисленні об’єктів критики, якими є явища і події, які уявляються неспіввідносними з ідеалом і потребують сатиричного викриття.Особливої уваги у проаналізованих творах набула іронія. Доцільно відмовитись від її тлумачення лише як тропу, головною ознакою якого є подвійний смисл. Таке розуміння і тлумачення призводить б до спрощеного, звуженого підходу до аналізу мовних засобів іронії, обмеження його лише засобами лексичного рівня.Як показав аналіз мовної фактури текстів, іронія — повноправна форма комічного поряд із гумором і сатирою. Це відображення прихованого значення, що відрізняється, або є протилежним до явного, мовними засобами (мовна іронія) або ситуаціями твору (екстрамовна іронія). Мовна іронія включає два типи: ситуативна іронія — явний тип іронії, що реалізується у мікро- і макроконтексті, і асоціативна іронія — прихований тип іронії, що реалізується переважно у мегаконтексті. Таке розуміння іронії дало змогу виявити діапазон аналізу мовних засобів її реалізації від лексичного рівня до синтаксичного і текстового, довести, що іронія — явище значно складніше, глибше і змістовніше.
На соединении двух мотивов и рождается история русалочки и принца. Русалочка принца, она совершает добро для человека, который погибает в волнах. Часто, кстати, по мифологическим представлениям русалками становились женщины, погибшие в воде. Человек не может жить в стихии, не свойственной для его обитания. С одной стороны, русалочка принца, а с другой – она бы хотела, чтоб он оказался во дворце ее отца. “Сначала русалочка очень обрадовалась тому, что он попадет теперь к ним на дно, но потом вспомнила, что люди не могут жить в воде и что он может приплыть во дворец ее отца только мертвым. Нет, нет, он не должен умереть!. . Он умер бы, не явись к нему на русалочка… Ей показалось, что принц похож на мраморного мальчика, что стоит у нее в саду; она поцеловала его и пожелала, чтобы он остался жив. ” За принца русалочка, конечно, вправе ожидать благодарности, но дело в том, что принц ее не видит. Он видит девушку, стоящую над ним на берегу, и думает, что это она ему жизнь. Принцу понравилась эта девушка, но она оказывается недосягаемой для него, так как в то время была в монастыре.
