Объяснение:
Федько - головний герой оповідання Володимира Винниченка. Він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. Його батьки були бідними. Часто підкреслювали, що і Федько "мужичиня". Просили, щоб не водився з Толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
Федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. І одівався відповідно: «картуз набакир,... чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені,..., не поспішає, ... навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
На початку твору не хочеться схвалювати Федька, адже він часто ображає своїх друзів. Але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. Федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. Він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. Сусідських хлопцям цікаво з ним. З кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися Федьком, його правдивістю та відданістю друзям. Хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина Толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, ... розуміє, що так і треба». Перейти річку по кризі намірився Федько. Всі друзі із захопленням і переживанням гали за витівкою. Вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. Те, що тільки один Федько кинувся на порятунок Толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
Трагічний випадок на річці показав усім справжнього Федька – надійного друга та відважного рятівника.
Відповідь:
Федько-халамидник — заводій, дитячий «отаман». «Спокій був його ворогом», — сказано про Федька в авторській ремарці. І це справді так. Федько любить влаштовувати ризикові розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка, власне, й робить його ватажком! В оповіданні «Федь-ко-халамидник» важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психологічний сюжет. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий — великодушність (Слабкодухий боягузливий Толя перекладає свою провину на Федька — і той його рятує) «Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він підняв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його… » Федько в Толю, а розплатився за це тяжкими побоями своїх і чужих батьків, та, зрештою, власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настрахованого і завдати йому удару — це не у Федьковому характері, це понад його гідність!
Пояснення:
Людська душа незбагнена. Її можна порівняти з храмом, у якому живе духовність, витає дух любові, ридає навколішках каяття. Її можна порівняти з новобудовою, де нема ні вікон, ні дверей, де завиває вітер і лютує холод. Її можна порівняти з розкішною віллою, у якій царює багатство, сміється безтурботність, але нема місця для добра, жертовності, щирості.
Я ПРОСТО ПОПРОБОВАЛА МОЖЕТ ДАЖЕ и не правельно