«Ревела буря, дождь шумел, // Во мраке молнии летали» . На диком берегу Иртыша сидел задумчивый Ермак. Вокруг спали его боевые товарищи, отдыхали перед предстоящим боем. Ермак размышлял: Кто жизни не щадил своей В разбоях, злато добывая, Тот думать будет ли о ней, За Русь святую погибая? Своей и вражьей кровью смыв Все преступленья буйной жизни И за победы заслужив Благословения отчизны, — Нам смерть не может быть страшна; Свое мы дело совершили: Сибирь царю покорена. Однако «роковой удел» уже рядом с героем. Скрытый буйствующей стихией, к отряду Ермака подкрался Кучум с войском. И пала грозная в боях, Не обнажив мечей, дружина.. . Ермак бросился в Иртыш, чтобы и отомстить, но река поглотила его. Данное произведение основано на реальных исторических событиях, связанных с покорением Ермаком Сибири. Неожиданное нападение Кучума на отряд Ермака привело к тому, что не ожидавшее нападения войско было сокрушительно разбито. Художественная ценность произведения заключается в размышлениях героя перед битвой, в описании буйства природы, в образах и эпитетах. Очевиден, патриотизм героя. Ермак называет Русь «святой» , благословение отчизны — самая важная для него награда и одновременно смысл его жизни, что подтверждают такие строки произведения: «И мы — не праздно в мире жили!» Может так?!
Праздник, связанные с ним поверья, его особая атмосфера вольности и веселья выводят жизнь из её обычной колеи и делают невозможное возможным. Рядом с реальными персонажами (Головой, свояченицей, Чубом, Левко, Ганой, Оксаной, Вакулой и другими) действуют фантастические существа (ведьма, черт, утопленница, мертвец). Сказочные происшествия (полёт Вакулы на черте, украденный чертом месяц, собранные ведьмой звезды) вводятся в повествование как самые обыкновенные. Границы между реальным и фантастическим миром оказываются размытыми: то ли во сне, то ли наяву происходит диалог Левко с панночкой… Переодевания, мистификации, развенчания, во множестве встречающиеся в этих повестях, придают реальным событиям черты ирреальных, странных, необъяснимых, фантастических. И напротив, совершаются события, которое вначале кажутся невозможными, неисполнимыми (посещение Вакулой царского дворца, заполучение им «черевиков» самой государыни, свадьбы Вакулы и Оксаны, Левко и Ганны).Трудно провести границу между реальностью и фантастикой, настолько они переплелись между собой, они дополняют друг друга. Трудно представить себе одно без другого. Между ними нет грани, да и наверное, ее не может быть.
Олександр Олесь цікаві факти Олександр Олесь, справжнє ім’я якого Олександр Кандиба народився 5 грудня 1878 року на Сумщині в селянсько-чумацькій сім’ї. З малечку він був дуже здібним і людяним хлопчиком. В 4 роки вже навчився читати, відбулося його перше знайомство з творами Т. Шевченка. Коли йому було 11 років його батько втопився в ставку і він залишися з мамою і двома сестрами. В 1893 році він вступає до хліборобської школи, але жаги до знань не мав. Вчився аби закінчити. Саме в цій школі відбувся його творчий дебют – у рукописних журналах з’являються його перші вірші «Комета» та «Первоцвіт». Після школи стає слухачем вільних та безкоштовних курсів Харківського ветеринарного інституту і паралельно працює на скотобійні «Дарниця». Високу оцінку за свої твори він отримав від першої у царській Росії жінки-професора Олександри Єфименко, що спонукало його творити далі. Визначною подією у його житті стала поїздка до Полтави на відкриття пам’ятника Котляревському у 1903 році. Саме там він знайомиться та заводить хороші товариські відносини з Л. Українкою, Б. Грінченком, М. Коцюбинським. Знайомство з велетнями українського слова спонукало його перейти на написання творів тільки українською. В тому ж році він знайомиться зі своєю дружиною Вірою Свадковською, яка подарувала йому сина Олега Ольжича та вперше підписує твори Олесь. В 1905 році в альманасі «Багаття» вперше публікуються його твори. Заводить міцну дружбу з О.Кобилянською та В. Гнатюком, знайомиться з І. Франком та П. Тичиною. Останній вважав Олеся своїм вчителем і наставником і навіть свою першу збірку посвятив Олександру Олесю. Після Жовтневої революції 1917 року змушений емігрувати, залишивши дружину і сина в Україні. Там він пише свої найкращі твори «Минуле України в піснях» та «Земля обітована». Віра Свадковська, залишився в Україні, ледве зводить кінці з кінцями, викладаючи в університеті. Син Олег в свої 22 роки стає наймолодшим доктором археології, але не зміг розділити радість з батьком, який проживав у Чехії. Коли розпочалась Друга світова війна, син Олександра Олеся стає учасником руху Опору. В 1944 році нацисти його схоплюють і закатовують у концтаборі Заксенгаузен. Перебуваючи в еміграції до кінця свого життя, поет вивчає чеську, французьку та німецьку мови. Листуючись з дружиною, він переконує її вивчати українську мову, висилає з-за кордону словники та збірники, написані українською. Між ними збереглися теплі відносини, хоча називали один одного вони лише на «Ви». Помер Олесь в Празі в 1944 році.
Вокруг спали его боевые товарищи, отдыхали перед предстоящим боем.
Ермак размышлял:
Кто жизни не щадил своей
В разбоях, злато добывая,
Тот думать будет ли о ней,
За Русь святую погибая?
Своей и вражьей кровью смыв
Все преступленья буйной жизни
И за победы заслужив
Благословения отчизны, —
Нам смерть не может быть страшна;
Свое мы дело совершили:
Сибирь царю покорена.
Однако «роковой удел» уже рядом с героем. Скрытый буйствующей стихией, к отряду Ермака подкрался Кучум с войском.
И пала грозная в боях,
Не обнажив мечей, дружина.. .
Ермак бросился в Иртыш, чтобы и отомстить, но река поглотила его.
Данное произведение основано на реальных исторических событиях, связанных с покорением Ермаком Сибири.
Неожиданное нападение Кучума на отряд Ермака привело к тому, что не ожидавшее нападения войско было сокрушительно разбито.
Художественная ценность произведения заключается в размышлениях героя перед битвой, в описании буйства природы, в образах и эпитетах. Очевиден, патриотизм героя. Ермак называет Русь «святой» , благословение отчизны — самая важная для него награда и одновременно смысл его жизни, что подтверждают такие строки произведения: «И мы — не праздно в мире жили!» Может так?!