«Маленькие люди» из этих рассказов Чехова не понимают, не осознают всю глубину своего ничтожества. А причины этого не в том, что они не слишком преуспели в своей карьере. Их проблемой является духовная бедность, отсутствие чувства собственного достоинства, готовность к самоуничижению. Они «униженные и оскорбленные», но обычно сами этого не знают, не осознают, потому что принимают жизнь, как спектакль, в котором им отведена роль лакеев, выходящих на сцену ради слов: «Кушать подано». Общественное неравенство кажется им закономерным и существующим навсегда.
Объяснение:
Чехов своими произведениями попытался призвать людей «выдавливать из себя раба», чтобы, «проснувшись в одно прекрасное утро», почувствовать, «что в жилах течет уже не рабская кровь, а настоящая человеческая»…
Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для класицизму важливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм[1].

Готична церква Сен Есташ, Париж. Західний фасад в стилі класицизм 18 ст.(арх. П'єр-Луї Моро-Депрео)

Церква La Madeleine у Парижі
Витоки класицизму в літературіРедагувати
Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.
Визначальні риси класицизму:
раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);
наслідування зразків античного мистецтва;
нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон трьох єдностей (дії, часу й місця);
обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;
аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви;
встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
В сказке «Царевна-лягушка» Василиса Премудрая превращена в лягушку злым волшебником Кощеем Бессмертнымза то, что отказалась выйти за него замуж. Она поймала стрелу Ивана-царевича и становится его женой по велению царя. В ходе развития сказочного сюжета лягушка утешает мужа в печали и творит чудеса ему выполнять царские приказы: за одну ночь выпекает прекрасный белый хлеб, ткет шелковый ковер, появляется на царском пире в образе красавицы и волшебницы. Сжигая лягушачью кожу, Иван-царевич теряет Василису. Чтобы найти ее, ему приходится преодолеть много трудностей и, главное, убить Кощея Бессмертного.
По сказке «Царевна-лягушка» снят знаменитый детский фильм «Василиса Прекрасная» режиссера А.А. Роу. Фильм стал лидером кинопроката 1940 г. и до сих пор остается одним из лучших фильмов-сказок.
Имя Василиса в культурном сознании русских связано со сказкой, в быту встречается редко. Возможно, потому, что характерная для русского языка уменьшительная форма имени — Вася — в данном случае звучит как сокращенная форма мужского имени Василий.
В разговорной речи Василисой Премудрой с легкой иронией могут назвать молодую умную девушку, а Василисой Прекрасной — красавицу.