герои произведения «тарас бульба» остап и андрий. они кровные братья, выросли вместе, получили одинаковое воспитание, но имеют совершенно противоположные характеры. воспитанием мальчиков занималась, в основном, мать, так как у отца не было времени.
тарас бульба находясь постоянно на войне, понимал, что сыновьям нужно образование. средств у него было достаточно, поэтому он отправил их учиться в бурсу.
остап – прекрасный воин, преданный товарищ, во всем стремился быть похожим на отца. по характеру он добрый, искренний, но в то же время серьезный, твердый, отважный. остап соблюдает и чтит традиции запорожской сечи. он убежден в том, что его долгом является защита родины. остап ответственный, уважает мнения запорожцев, но ни за что не принимает взгляды иностранцев. людей он делит на врагов и друзей. рискую собственной жизнью, остап готов прийти на приятелю. учиться остапу было тяжело, неоднократно он сбегал с бурсы. даже свой букварь закапывал. но после суровых наказаний отца, он продолжает учиться на отлично.
андрий – совершенно другой, не похожий на брата. у андрия хорошо развито чувства к прекрасному, к утонченному. он мягче, покладистее, чувствительный, обладает тонким вкусом. но, несмотря на это, он проявляет храбрость в бою и еще немаловажное качество, присущее андрию – свобода выбора. учеба андрию давалась легко. даже если что-то шло не так, он всегда выкручивался из ситуации и избегал наказания.
после окончания семинарии, братья с отцом отправились в запорожскую сечь. казаки их приняли, как равных. в бою андрий показал себя бесстрашным, полностью погруженным в битву. он наслаждался боем, свистом пуль, запахом пороха. остап же был хладнокровным, но рассудительным. в бою сражался будто лев. тарас бульба гордился своими сыновьями.
осада города дубно, раз и навсегда изменила жизнь героев. андрий перешел на вражескую сторону. дело в том, что полячка вскружила голову казаку. андрий отказался от всего, что имел: родителей, брата, друзей. он был мягким, чувствительным, поэтому стремился к красоте.
Сербський фольклорний твір «Смерть матері Юговичів» має всі ознаки балади, що характерні для фольклору слов'янських народів: героїко-фантастичний зміст, напружений сюжет, трагічний характер. Сюжет цієї балади не загострений, але напружений: мати проводжає на війну дев'ятьох синів і свого чоловіка Юг-Богдана; у нерівній битві полягли смертю відважні дев'ять Юговичів і їхній батько. Сповнена смутку й лихого передчуття, жінка у відчаї звертається до Бога з проханням дати їй «орлині зіниці», щоб серед поля бою розшукати своїх синів та чоловіка, та «широкі лебедині крила», аби полинути до них на до чи для розради. Вона отримала такий подарунок від Бога, та було запізно — загинули її любі чоловіки.
Смуток жінки ніби передається всьому живому довкола: співчуваючи їй, «собаки загарчали», чути «клекіт соколиний», навіть «застогнали коні». Повтор слів «Серце матері залізним стало, не кричала мати й не ридала» підкреслює мужність жінки, охопленої горем і тугою за рідними кровинками. Балада має виразні образи-символи. Образ коня — незмінного й вірного друга воїна — наскрізь проходить через увесь твір, даючи можливість відчути глибину страждання жінки, бо порушені життєві й родинні стосунки. Дев'ять соколів, яких побачила мати біля загиблих синів, — це символ дев'яти життів хоробрих воїнів. Мужньо сприйняла жінка це горе, однак усе її єство повстало проти того, що такі юні життя в розквіті сил загинули, що ніколи не побачить вона ні синів своїх, ні коханого чоловіка, і не витримала мати й дружина:
Мати в печалі голову схилила,
І від горя розірвалось серце,
Від печалі за синами коханими
І за старим Богданом Югом.
Отже, балада сербського фольклору «Смерть матері Юговичів» дає нам яскравий взірець народнопісенної творчості, що зберігає не лише історичні факти, але й глибинне переживання тих подій, на яких засновано твір.