В iсторiï украïнськоï культури є чимало недослiджених сторiнок, нерозкритих таємниць. Про поетесу та спiвачку Марусю Чурай ще в минулому столiттi в Украïнi ходило чимало переказiв та легенд, якi дають пiдстави стверджувати, що ця чудова пiснярка - особа iсторична. У центрi роману "Маруся Чурай" Лiна Костенко поставила психологiчний образ Марусi, обдарованоï дiвчини, яка палко любить свою землю, i любов та бринить у кожнiй Марусинiй пiснi. Їï серце сповнюється гордiстю, коли чує своï пiснi у виконаннi козакiв. Маруся - вiрна дочка свого народу, i свiй талант вона вiддає народовi. Створенi нею пiснi надихають козакiв на боротьбу з ворогом, змiцнюють дух, утверджують нацiональну гiднiсть: Коли в похiд виходила батава - Їï пiснями плакала Полтава... Це дiвчина не просто так, Маруся, Це - голос наш. Це - пiсня. Це - душа! Благородство i чистота душi постають i в особистому життi Марусi. Для неï кохання i зрада - несумiснi поняття. Навiть бiль i розчарування у Грицевi не зробили ïï анi озлобленою, анi черствою. Маруся, переконавшись, що ïï "любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землi", навiть спiвчуває хлопцевi: Бiднесенький, намучився зi мною... Гукав мене, а я вже не озвалась. сказала: вибирай. А в нього ж серце навпiл розривалось. А вiн Бобренко. Вiн же не Чурай. Менi подобається те, що Маруся цiнує в життi речi, якi справдi того вартi. Це перейняла дiвчина вiд батькiв, якi мали "незглибимi душi". У любовi, у подружньому життi вона хоче бути схожою на своïх батькiв, Маруся завжди мрiяла: "...я колись, як виросту, i в мене буде отака любов!" Маруся хоче побудувати свою сiм'ю на взаєморозумiннi та повазi одне до одного, на довiрi та любовi: "Мене потрiбно любити". Маруся розумiє важливiсть свого поетичного таланту. Вона прагне до дiï, любить рiдний край, шанує культуру, уболiває за щастя i процвiтання украïнського народу. Розповiдi дяка про минуле iсторичне показали Марусi тяжкi страждання людей вiд вiйн i лихолiть. Вона забуває про власний бiль, осмислює своє призначення як пiснетворця: Звитяги нашi, муки i руïни безсмертнi будуть у ïï словах. Вона ж була як голос Украïни, що клекотiв у наших хорогвах!
Мое сочинение на тему что может случиться в стране чудес в стране чудес есть много чудесного примеры которые могут произойти это могут развести грибы могут вырасти огромные цветы могу выпить маленькую бутылочку и я превращаюсь в маленького человека если я съем кусочек хлеба то я стану большим большим пойду в разные двери буду искать ключи в стране чудес очень много всяких чудес волшебники изумрудного города может случиться как в той сказке и много всего интересного могут разговаривать цветы есть какие-то карты крупные и черные карты которые охраняют какой-то замок королевы .
Мое сочинение на тему что может случиться в стране чудес в стране чудес есть много чудесного примеры которые могут произойти это могут развести грибы могут вырасти огромные цветы могу выпить маленькую бутылочку и я превращаюсь в маленького человека если я съем кусочек хлеба то я стану большим большим пойду в разные двери буду искать ключи в стране чудес очень много всяких чудес волшебники изумрудного города может случиться как в той сказке и много всего интересного могут разговаривать цветы есть какие-то карты крупные и черные карты которые охраняют какой-то замок королевы .
нерозкритих таємниць. Про поетесу та спiвачку Марусю Чурай ще в минулому столiттi
в Украïнi ходило чимало переказiв та легенд, якi дають пiдстави стверджувати,
що ця чудова пiснярка
- особа iсторична.
У центрi роману "Маруся Чурай" Лiна Костенко поставила психологiчний образ Марусi,
обдарованоï дiвчини, яка палко любить свою землю, i любов та бринить у кожнiй
Марусинiй пiснi. Їï серце сповнюється гордiстю, коли чує своï пiснi у
виконаннi козакiв. Маруся
- вiрна дочка свого народу, i свiй талант вона вiддає народовi. Створенi нею пiснi
надихають козакiв на боротьбу з ворогом, змiцнюють дух, утверджують нацiональну
гiднiсть:
Коли в похiд виходила батава
- Їï пiснями плакала Полтава...
Це дiвчина не просто так, Маруся,
Це
- голос наш. Це
- пiсня. Це
- душа!
Благородство i чистота душi постають i в особистому життi Марусi. Для неï
кохання i зрада
- несумiснi поняття. Навiть бiль i розчарування у Грицевi не зробили ïï
анi озлобленою, анi черствою. Маруся, переконавшись, що ïï "любов чолом
сягала неба, а Гриць ходив ногами по землi", навiть спiвчуває хлопцевi:
Бiднесенький, намучився зi мною...
Гукав мене, а я вже не озвалась.
сказала: вибирай.
А в нього ж серце навпiл розривалось.
А вiн Бобренко. Вiн же не Чурай.
Менi подобається те, що Маруся цiнує в життi речi, якi справдi того вартi. Це
перейняла дiвчина вiд батькiв, якi мали "незглибимi душi". У любовi, у
подружньому життi вона хоче бути схожою на своïх батькiв, Маруся завжди
мрiяла: "...я колись, як виросту, i в мене буде отака любов!" Маруся хоче
побудувати свою сiм'ю на взаєморозумiннi та повазi одне до одного, на довiрi та
любовi: "Мене потрiбно любити". Маруся розумiє важливiсть свого поетичного
таланту. Вона прагне до дiï, любить рiдний край, шанує культуру, уболiває за
щастя i процвiтання украïнського народу. Розповiдi дяка про минуле iсторичне
показали Марусi тяжкi страждання людей вiд вiйн i лихолiть. Вона забуває про
власний бiль, осмислює своє призначення як пiснетворця:
Звитяги нашi, муки i руïни
безсмертнi будуть у ïï словах.
Вона ж була як голос Украïни,
що клекотiв у наших хорогвах!