Дехто, не знаючи, каже, що Кий був перевізником коло Києва, мовляв, був перевіз з того боку Дніпра; тим-то й говорили: «На перевіз на Київ». Але якби Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода. А Кий князював у своєму роду і ходив до царя грецького, і той цар, переказують, зустрічав його з великою шанобою та почестями.
Коли ж він повертався, Кий, то прийшов на Дунай, полюбив одне місце, і поставив там невеликий городок, і хотів було сісти в ньому своїм родом, та не дали йому навколишні племена: так і донині називають придунайці те городище — Києвець. Кий же, повернувшись у своє місто Київ, тут і помер. І брати його, Щек і Хорив, і сестра їхня Либідь тут же померли
Милая Мари, – сказал он, – ты видишь больше, чем все мы, взрослые. Береги в себе это светлое царство, верь и станешь такой же прекрасной принцессой, как Пирлипат. Но не прогоняй Щелкунчика, а защити этого несчастного уродца от мерзкого мышиного короля. Только ты и можешь Щелкунчика. Будь стойкой и преданной.
Она втихомолку радовалась, что Щелкунчик остался цел и невредим. Вечером со слезами на глазах Мари вынула из шкафа своих сахарных куколок – пастушка с пастушкой, белоснежных барашков, белую собачонку, девушек в праздничных белых платьях на качелях. Пусть уж мерзкий мышиный король насытится сахарными человечками, лишь бы не трогал Щелкунчика.
