В этом стихотворении автор передает свою любовь к родной природе, выражает ей почет и уважение. В стихотворение много ярких образов, таких как кочевья, костер, жеребята, луна, деревья, ночь, листопад, сторожки, тишь, дым, дали, роща, ручей. Много присутствует художественных средств выразительности:
Я люблю цыганские кочевья, Свист костра и ржанье жеребят, Под луной как призраки деревья И ночной железный листопад.
Я люблю кладбищенской сторожки Нежилой, пугающий уют, Дальний звон и с крестиками ложки, В чьей резьбе заклятия живут.
Зорькой тишь, гармонику в потемки, Дым овина, в росах коноплю... Подивятся дальние потомки Моему безбрежному "люблю".
Что до них? (риторический вопрос) Улыбчивые очи Ловят сказки теми и лучей... Я люблю остожья, грай сорочий, Близь и дали, рощу и ручей. Все жирно выделенные слова являются эпитетами. Повторение слова "я люблю" автором - является приемом, назывемым анафора или повторение. Стих имеет двусложный размер хорей.
Тарас Бульба — герой і мужній воїн, що прославив себе в багатьох боях. Мужня особа, сміливий погляд, козацькі вуси й трубка, з якого він ніколи не розводився. Таким виникає перед нами зі сторінок повести полковник Тарас Бульба. Він любить козацьке життя. Тому й проводить своє життя в Запорізькій Січі, тому що він — захисник рідної землі, православ'я й законів. Такими хоче бачити й своїх синів. Пишається він синами гаючи, як трощать вони ворога в першій битві. Сам Тарас провів все своє життя в битвах з поляками, турками, татарами. Відважним, досвідченим командиром виявляє себе Тарас, коли його обрали отаманом. У першу чергу для нього - вірність вітчизні. Це видно не тільки з його знаменитого мовлення про бойове братерство. І в останню свою хвилину він намагається до товаришам
