1) Как это объяснить? Мне нравится она,
Как, вероятно, вам чахоточная дева
Порою нравится. На смерть осуждена,
Бедняжка клонится без ропота, без гнева.
Улыбка на устах увянувших видна;
Могильной пропасти она не слышит зева;
Играет на лице еще багровый цвет.
Она жива еще сегодня, завтра нет.
2)Унылая пора! Очей очарованье!
Приятна мне твоя прощальная краса
Люблю я пышное природы увяданье,
В багрец и в золото одетые леса,
В их сенях ветра шум и свежее дыханье,
И мглой волнистою покрыты небеса,
И редкий солнца луч, и первые морозы,
И отдаленные седой зимы угрозы.
Объяснение:
В задании написано одно,но написала 2,так как они мои любимые ❤️
ответ:1) Евгений снимает комнату в Коломне - одном из районов Петербурга. В этом районе в то время жили мелкие чиновники, ремесленники и т.д
2) В ноябре 1824 года Александр Грибоедов написал очерк «Частные случаи петербургского наводнения».
3) Площадь у Сената, где в 1782 году был открыт памятник Петру I, стала именоваться Петровской, но название это не прижилось. Площадь продолжали называть Сенатской. Пушкин в своей поэме описал наводнение 1824 года, самое страшное петербургское наводнение, когда вода поднялась на 410 сантиметров выше ординара и причинила Петербургу немало бед. В то время дом со львами у строившегося Исаакиевского собора был действительно новым. . Строил его О. Монферран для богатого сановника князя А. Я. Лобанова-Ростовского. Дом-дворец необычной треугольной формы. На высоком крыльце стояли мраморные сторожевые львы, исполненные П. Трискорни. Вот на одном из этих львов и просидел Евгений до тех пор, пока вода не спала. От этого дома № 12 по Адмиралтейскому проспекту шел дальнейший путь пушкинского героя (к переправе у памятника Петру I и далее по Васильевскому острову до селения Галерной гавани, где жила его возлюбленная) . Селение это находилось у самого залива, на том месте, где Большой проспект Васильевского острова выходит к заливу.
4) Медный всадник — необычный литературный образ. Он представляет собой образную интерпретацию скульптурной композиции, воплощающей идею ее создателя, скульптора Э.Фальконе, но в то же время это образ гротескный, фантастический, преодолевающий границу между реальным («правдоподобным»), и мифологическим («чудесным»). Медный всадник, разбуженный словами Евгения, срываясь со своего пьедестала, перестает быть только «кумиром на бронзовом коне», то есть памятником Петру. Он становится мифологическим воплощением «грозного царя».
Объяснение:
Вірш «Ангел» написано Лермонтовим у віці 16 років. Воно ставиться до ранньої творчості, а мотивом для написання цього добутку стала колискова пісня матері Михайла Юрійовича, що та співала йому вдетстве.
Вірш вийшов дуже мелодійним і романтичным, вона написане таким чином, що дійсно нагадує пісню. У вірші розповідається про народження нової людини
Прекрасний ангел несе по небу душу дитини, щоб возз’єднати її із власним тілом і співає дивно гарну пісню. У цій пісні служитель бога вихваляє праведне життя, розповідає про те, що ті люди, які все життя жили за божественними законами, дотримуючи всієї його заповіді, повернутися врай.
Однак життя на землі далека від небесної, практично відразу після народження ще безгрішній дитині доводиться зштовхнутися з болем, слізьми, сумом. І відзвук пісні ангела, як нагадування про існування чогось піднесена й прекрасного, людина повинен пронести в душі все життя
Вірш звучить ніжно й легко, автор домігся цього за до використання шиплячих і свистячих звуків, які створюють неповторне тло добутку, немов шелест від руху крил ангела
Вірш «Ангел» можна назвати своєрідним гімном небесам. Потрапити в рай можна тільки лише праведної життя, і душу «нудиться» на землі чекаючи чуда. Уже в настільки ранньому віці Лермонтов міркує про життя філософськи. Він розглядає земне буття, як б одержати право потрапити в рай. І життєві труднощі, страждання повинні очистити людську душу, підготувати її кнебесам.
Автор протиставляє небесне життя й земну, які так різні між собою, лише в момент народження й смерті, перетинаючи границі цих мирів, людська душа змушує їх стикатися
Символічно також, що вірш починається зі слова «небо» і закінчується словом «земля». Це підкреслює, що життя коротке й тлінна, а людська душа живе вічно. У зв’язку із цим до смерті потрібно ставитися легко й без страху, тому що це лише шлях, що переборює наша душа. Такі думки для молодого юнака досить незвичайні
Варто сказати, що таке своєрідне відношення до смерті характерно для всього творчості Лермонтова. Розглядаючи смерть як неминучий кінець життєвого шляху, поет начебто заздалегідь готувався й чекав її.