К вам, потомки, обращаюсь со словом своим я – главный герой повести Н. В. Гоголя – Тарас Бульба. Знайте же, вы, представители XXI века, воротящие душу от чтения и читающие невнимательно – повесть «Тарас Бульба» не только обо мне, украинском казаке. Она о героической борьбе украинского народа за свое национальное освобождение. Главные события происходят в Запорожской Сечи, в царстве свободы и равенства. Это вольная республика, в которой живут люди широкого размаха души, абсолютно свободные и равные, где воспитываются сильные и мужественные характеры. Для людей такого характера нет ничего выше на свете, чем интересы народа, чем свобода и независимость Отчизны. У меня, Тараса, суровый и непреклонный характер. Я веду жизнь, полную невзгод и опасностей. Да, я не создан для семейного очага. Моя "нежба" - чистое поле да добрый конь. Увидевшись после долгой разлуки с сыновьями, назавтра же спешу с ними в Сечь, к казакам. Здесь моя подлинная стихия.
Много описано в этой повести таких же казаков, как я. Они воины-защитники — вольнолюбивые, преданные Родине, товарищам.
Товарищество, взаимо и взаимовыручка — главные законы для запорожского казака. Каждый из них считает своим долгом выручить товарища, даже рискуя собственной жизнью. В тяжелую минуту на поле кровавой битвы я, Тарас Бульба, обратился к своим воинам: «Нет уз святее товарищества!.. Пропал в пыльных крымских степях отряд, спешивший на подмогу захваченным татарами казакам; почти все моё войско полегло в битве под стенами Дубно, пытаясь выручить плененных поляками, но не было на свете никогда такого, «чтобы козак покинул где или продал как-нибудь своего товарища».
Тяжело говорить о моём горе. Были у меня два сына, и не одного характера, и не одинаковой судьбы. Потому и погибли – один, Остап, патриотом, героем на славу отчизне, а второй – Андрей, предателем на собственное бесчестье и горе отца. Любовь к полячке не принесла Андрею счастья, она отгородила его от товарищей, от отца, от Отчизны. Такое не простится даже храбрейшему из казаков, и печать проклятия легла на чело предателя: "Пропал, пропал бесславно, как подлая собака...". Измену Родине никто не может ни искупить, ни оправдать. Казнил я своего сына, изменившего родине и народу. «Я тебя породил, я тебя и убью», - не дрогнула рука отца. Верность родине, любовь к ней для меня выше кровного родства. А в речи перед казаками сказал: «Нет уз святее товарищества! Отец любит свое дитя, мать любит свое дитя, дитя любит отца и мать. Но это не то, братцы: любит и зверь свое дитя. Но породниться родством по душе, а не по крови, может один только человек. Бывали и в других землях товарищи, но таких, как в Русской земле, не было таких товарищей. Нет, братцы, так любить, как русская душа…нет, так любить никто не может». Задумайся, потомок, эта речь актуальна во все века.
А настоящий казак не страшится смерти, потому что не о себе думает он, а о святом долге перед землей украинской, и если суждено погибнуть, то так, как никому не доведется умирать. Мужественно сражаясь, казаки, умирая, прощались с товарищами со словами: «Прощайте, паны-братья, товарищи! Пусть же стоит на вечные времена православная Русская земля...», — сказал так перед смертью атаман Мосий Шило. «Благодарю Бога, что довелось мне умереть при глазах ваших, товарищи! Пусть же... красуется вечно любимая Христом Русская земля!» — проговорил, умирая, Павел Губенко.
Казки з'явилися дуже давно, але вони досі популярні. У казках добро завжди перемагає зло, а добрі герої знаходять щастя. Багато письменників теж створювали свої казки. Писав казки і Оскар Уайльд. У творі «Хлопчик-зірка» розповідається про хлопчика, який був дуже гарний, але в грудях у нього було кам'яне серце. Його знайшов взимку Один добрий Лісоруб і пошкодував дитину, яка могла замерзнути. Лісоруб приніс хлопчика до себе додому, хоча він був дуже бідний. Хлопчик-зірка відрізнявся від усіх сільських дітей: «вони були смагляві й чорняві, а у нього обличчя було біле і ніжне, немов выточенное з слонової кістки, і золоті кучері його були пелюстки нарциса, а губи як пелюстки червоної троянди, і очі – як фіалки, відображені в прозорій воді струмка». Цей хлопчик любив тільки себе, милувався своєю красою, а всіх інших висміював. Він проганяв жебраків, тому що вони були брудні і потворні. Але одного разу він побачив в лісі жебрачку і став кидати в неї камені. Ця жебрачка була його матір'ю. Вона зраділа, побачивши сина, бо шукала його по всьому світу. Але він відштовхнув її і сказав: "Ти занадто огидна, і мені легше поцілувати гадюку або жабу, ніж тебе». Жінка побрела геть, а слова хлопчика почув злий чарівник. Тоді він зачарував прекрасного юнака: у нього обличчя стало як у жаби, а тіло вкрилося лускою. Ось так його покарали за те, що він не прийняв свою матір. Тепер для хлопчика-зірки почалися важкі часи: він був страшним, жебраком, голодним, над ним всі знущалися, і поділом йому: він занадто багато задавався, коли був красивим! А ще він ображав тварин, і вони не стали йому допомагати. Хлопчик-зірка багато чого зрозумів, блукаючи по світу.Він перестав заноситися, захищав слабких, допомагав тваринам і птахам. Але злий чарівник наздогнав його і сказав принести три золоті монети, якщо він хоче стати вільним. Незважаючи на те що чаклун міг його вбити, юнак віддав ці монети крутимо – тим, кому було гірше. Так автор показує нам, що завжди треба допомагати хворим, слабким і нещасним. Хлопчик-зірка так і чинив, і в кінці його чекало щастя. Він знайшов свою матір, а прокажений, якому він віддав першу свою монету, виявився його батьком. Тут все добре і дозволив вісь: хлопчик став королем. Він позбавив королівство від злого чарівника і став правити справедливо і мудро: "і він не дозволяв нікому поводитися жорстоко з птахами і лісовими звірами і всіх вчив добру, любові і милосердя. І він годував голодних і сірих і одягав голих, і в країні його завжди панували мир і благоденство».
2. потамучто он был глухонемой, и его все желеют.