Основні проблеми, на яких зосереджує увагу автор ще 1670 року, можна спроектувати і на сучасну дійсність, і ми переконаємося, що у ХХІ сторіччі, епоху розвитку наукових галузей, медицини, освоєння космічного простору, розвитку інформаційного суспільства вони залишаються актуальними. То ж чи не є це свідченням того, що людина не вчиться на власних помилках, вона не може досягнути апогею розвитку не покінчивши з тими аморальними якостями характеру, які наштовхують її на нерозумні вчинки? Чи ж нема у нас сьогодні таких Журденів майже у всіх царинах суспільного життя – економіці, політиці, культурі? Думаю, особливо багато їх серед українського народу, інакше ми б давно жили мирно і не так убого, у нас не розвивалися б такі дефекти, як алкоголізм, наркоманія, маніпуляція громадськістю, тотальний обман і дезінформація, вивищування псевдоцінностей, нав’язування не властивих нашому менталітетові стереотипів поведінки. І політикам, і науковцям і сучасним «письменникам-штампістам» є чого повчитися у світових класиків літератури. У Мольєра, наприклад, - стриманості, доброчесності: «Серйозна людина повинна стояти понад усякі образи; найкраща відповідь на них – стриманість і терпіння». Сучасні письменники повинні навчитися писати як Мольєр, акцентувати увагу на моральних цінностях людини, а не на швидкоплинних матеріальних благах чи насолодах для тіла. Література має пробуджувати бажання бути кращим, а не задовольняти низькі тваринні інстинкти. Не гедонізм має бути метою літератури, а дидактизм (пророкування, повчання).
вроде так
снує легенда, хто напише листа до Джульєтти, буде щасливим в коханні все життя. А якщо напише
закохана пара, то до віку не розлучиться.
Біля 30 років пишуть закохані всього світу в Італію, в Верону Джульєтті.
Зворушливою традицією скористались учні 7 класу. Сподіваємось, що серед 200 мільйонів листів до
«Клубу Джульєтти» зберігаються і наші.
Чудово, що в наше століття високих технологій і неспинного ритму життя, в еру прагматизму, існує
потужна віра в кохання, яке може зупинити зло, смерть, ненависть.
Чудово, що зросли наші «Джульєтти» та «Ромео», і прийшов їх час «листів».
Чудово, що їх друзями стають знамениті літературні герої, до яких можна писати «Джульєтта, з
кохання починається життя?»
Объяснение:
как-то так
А.С. Пушкин написал повесть «Дубровский». В ней главный герой – Владимир Дубровский.
Дубровский был высоким, красивым, храбрым. Он носил чин офицера. Очень любил своего отца, ради которого и ушел в отставку.
Владимир получил письмо, в котором было написано, что все имение, которое было у Дубровского – старшего переходит Троекурову, и решается приехать к отцу. Но когда он к нему приезжает, Дубровский – старший умирает прямо на руках у своего сына.
Вскоре после смерти отца к Дубровскому приходит извещение, что дом и все, что осталось, после суда переходит к Троекурову. Жители Кистеневки не хотели переходить к другому хозяину, и поэтому Дубровский решается спалить дом и увести жителей в лес.
Чтобы прокормить свой народ, Дубровский становится разбойником. Ему приходится останавливать на дорогах богатых помещиков и грабить их, не давая им проходу.
Дубровский очень хочет отомстить Троекурову. И вдруг Дубровскому везет: благодаря поддельному паспорту, перехваченному у Дефоржа, который собирался устроиться учителем французского языка у Троекурова, он сам устроился учителем у своего врага.
Дубровский ждал удобного случая для мести, но встретился с Машей, дочкой Троекурова, и влюбился в нее. Из-за любви к Маше он не смог отомстить Троекурову. Но любовь Дубровского к Маше оказалась неудачной, потому что Маша вышла поневоле замуж за соседа. Дубровский хотел ее но безуспешно.
Я считаю, что Дубровский стал разбойником поневоле, потому что ему надо было прокормить своих людей.