Країна висхідного сонця — так називають японські острови. Ця держава з дивовижною культурою та історією. Зараз Японією цікавляться багато. Адже з часів Другої світової війни японці зробили диво розвитку в плані інформаційних технологій, транспорту, торгівлі. Новітні телевізори, пристрої мобільного зв’язку та супутники, швидкісні потяги, «прориви» в медицині, в біотехнологіях — все це Японія в сучасності. І весь світ дивується: як народу Японії все це вдалося?Я багато читав про традиційну культуру Країни висхідного сонця. Адже колись Японія була країною дуже замкнутою, там дуже насторожено ставилися до іноземців. Люди не спілкувалися з представниками інших культур, а зберігали свій замкнутий світ. У країні не знали вогнепальної зброї, і дуже злякалися, коли в один з портів припливла американська ескадра, озброєна гарматами.В умовах суворої природи і замкнутості на островах японці привчалися багато трудитися. У старанності і працьовитості їм немає рівних. У Японії завжди стежили за тим, щоб діти отримували хорошу освіту. Мами-домогосподарки навіть приходили в школи, коли їх дитина хворіла, і записували за вчителем весь матеріал уроків. Так високо цінувалося в Японії отримання знань.Я все думав-думав, у чому секрет «японського дива». Що тільки не пишуть про це, яких тільки різних думок не висловлюють. Навіть про те, що японці здавна харчувалися натуральною їжею, їли сиру рибу, інші морепродукти, овочі, водорості. Мовляв, натуральна їжа зміцнює здоров’я, стимулює діяльність мозку.Дивно, але «японське диво» проявилося після війни, яку мілітаристська Японія програла з розгромом. Чого коштували лише атомні бомбардування міст Хіросіма і Нагасакі, які раптово показали світові нове і нелюдське зброю.Я думаю, що диво змогло статися тільки тоді, коли самі японці оцінили свою традиційну культуру, можливості і розум свого народу. Коли зрозуміли, що можна не тільки воювати, доводячи своє панування, але і йти шляхом творення. Винаходити, вивчати, досліджувати, будувати і допомагати один одному.І, звичайно, краса японської культури, її самобутність теж до розвиватися. Безліч гостей з різних країн стало приїжджати, милуватися маленькими японськими чудесами: театром кабукі, яскравими кімоно, садками бонсай, ляльковим театром бунраку, чудовими виставами прекрасних гейш. Визнання японських досягнень культури збагатило весь світ, а самим японцям дало поштовх проявляти себе і в сучасному світі, в ультранових технологіях.Столиця Японії — Токіо, виросла з непримітною рибальського села. Зараз в Токіо жителів побільше, ніж в якій-небудь країні — понад тринадцять мільйонів. Велике завжди починається з малого.
Вася - главный герой, рассказчик повести В. Г. Короленко "В дурном обществе". Он проявляет милосердие и заботу к "детям подземелья". Прочитав эту повесть можно самому захотеть быть милосердным и заботливым. Отец Васи не обращал внимания на своего сына, сначала от счастья, потом от грусти. Он слушал рассказы других о своём сыне, у него было плохое мнение о нём. Поэтому непонимание отца стало причиной "бродяжничества" Васи. Сострадание, умение быть заботливым другом, проявились в начале общения Васи с Валиком и Марусей. Валек тоже был хорошим другом. Он, как - бы успокаивая Васю, говорил ему, что отец любит его, что он самый лучший в городе. Эта дружба была нечто дорогим для Васи, поэтому он не осуждал своих друзей за воровство. Вася посочувствовал им, их нищете. И в истории с куклой проявилась доброта Васи. Он так сильно проявил заботу, что даже пожертвовал куклой Сони, которую ей подарила мать. Благодаря этому случаю, барьер между Васей и отцом разрушился. Вася ощутил светлый путь впереди. В отношении к обездоленным проявились лучшие качества Васи. История, рассказанная В. Г. Короленко - урок милосердия, любви к людям.
Над чем заставляет задуматься рассказ Бунина «Кавказ» Автор: И. А. Бунин Произведение: Кавказ Это сочинение списано 45 119 раз Теме любви посвящены многие рассказы И. А. Бунина. В его изображении любовь – это грозная сила перевернуть всю жизнь человека и принести ему великое счастье или огромное горе. Такая история любви показана им в рассказе «Кавказ». У героя и героини тайный роман. Они должны скрываться ото всех, потому что героиня замужем. Она боится своего мужа, который, как ей кажется, что-то подозревает. Но, несмотря на это, герои счастливы вместе и мечтают о дерзком побеге вдвоем к морю, на кавказское побережье. И этот побег им удается. С системы антитез Бунин ярко противопоставляет осень в Москве, холодные дожди, страх и тревогу влюбленных – и «нестерпимое сухое» солнце юга, первобытно красивые чащи чинар и магнолий, безмятежное счастье героев. Но подлинная трагедия происходит не здесь. Это трагедия третьего – обманутого мужа. О нем известно немного. Со слов героини, у него «жестокий, самовлюбленный характер». Он как-то сказал ей: «Я ни перед чем не остановлюсь, защищая свою честь, честь мужа и офицера!» Затем герой встречает его на вокзале, где он провожает свою жену. У него высокая фигура, широкий шаг, он заботливо устраивает жену в вагоне. Наконец короткими, бесстрастными словами автор описывает, как он искал жену и, не найдя ее нигде, застрелился в номере гостиницы. Создается резкий контраст между чувствами счастливых влюбленных, описанием красоты природы, южной ночи – и почти хроникой действий третьего героя, чье страдание только угадывается за скупыми строчками. У него «жестокий, самолюбивый характер»? Но права ли была его легкомысленная жена, видя в нем только помеху своему роману? Он сказал о том, что защитит свою честь – но это характеризует его как решительного и смелого человека. Особенно резкий контраст между уверенным его поведением на вокзале и трусливой осторожностью героя, который прячется в купе. Так за строками рассказа Бунина виден сильный и мужественный человек, страдающий, потому что его обманули, предали. Особенно впечатляет одновременность событий: влюбленные плачут от счастья, а в это время разыгрывается трагедия, в которой они повинны. И. А. Бунин рисует читателям трагедию любви как неповторимый художник самых тонких чувств и человеческих переживаний
