Фауст. Назва походить від латинського слова faustus - щасливий, щасливий. Образ Ф. супроводжував Гете все життя, первісний начерк трагедії «Прафауст» відноситься до 1773-1775 рр..; Трагедія в цілому була завершена в 1831 р. (останні поправки були зроблені Гете незадовго до смерті, в 1882 р.). У міру того як просувалася робота над трагедією, образ Ф. набував все більш грандіозне філософський вимір. В остаточному варіанті трагедії Ф. виступає як представник всього людства, його невгамовної спраги життя, волі до знання, творення і творчості. Надзвичайні масштаби майбутньої драми з'ясовуються вже в «Пролозі на небі», де за душу Ф. починають суперечку небеса і пекло. Господь Бог і Мефістофель. Гете сам відзначав схожість цього прологу з біблійної «Книгою Іова», де про душу Іова сперечаються Бог і сатана. Протягом всієї трагедії Ф. проходить через ряд метаморфоз. У першій частині постає Ф., великодосвідчений вчений і мудрець епохи Реформації, який оволодів всіма науками свого часу, але глибоко розчарувався в книжковому знанні. Він хоче осягнути «всесвіту внутрішній зв'язок». Але саме цього не може дати абстрактна наука. Ф. тісно в своїй робочій кімнаті, він пристрасно рветься до людей, до живої природи. Ми бачимо його на прогулянці, серед простолюду, і в спілкуванні з природою (сцена «Біля воріт»): на цих прогулянках Ф. супроводжує Вагнер, його педантичний, обмежений учень. Тема «Ф. і природа »- одна з ключових тем всього твору. Ф. - людина сильних, титанічних поривань (не випадково його образ так захоплював Гете в юності, коли він працював над трагедіями «Прометей» і «Магомет»). Саме безмежна пристрасть Ф. до оволодіння таємницями природи, до знання, до осягнення світу і людей змушує Ф. погодитися на договір з Мефістофелем. Головна риса Ф. - вічний неспокій, тому він висуває особлива умова договору: рис виграє лише у тому випадку, якщо Ф. побажає «зупинити мить». Але Ф. впевнений, що цього ніколи не буде. Відтепер Ф. належить пройти через ряд спокус і чуттєвих спокус. Спочатку - це груба пиятика в винарні Аербаха. Потім чарівний напій, виготовлений на кухні відьми, повертає йому молодість і юний нестримний запал. Одне з найважливіших подій першої частини - зустріч Ф. з Маргаритою. Любов до цієї юної дівчини перетворює і безмірно збагачує Ф., вперше після безплідних самотніх умствованій в ньому пробуджується проста людяність. Однак світ Маргарити дуже вузький для Ф., і в його душі виникає трагічне роздвоєння. Пристрасть до Маргарити і підступи Мефістофеля ведуть Ф. до тяжких злочинів: він винен у загибелі матері Маргарити і вбивстві її брата Валентина. Після цього Ф. змушений зі своїм супутником втекти з міста; Мефістофель залучає його в розгнузданий шабаш сатанинських сил («Вальпургієва ніч»). Однак і в цей критичний момент, коли Ф., здавалося б, заплутався в тяжких гріхах, його воля до добра виявляється сильнішим. Каяття у скоєному, безмірне співчуття до Маргарити в якійсь мірі очищають його душу, він робить відчайдушну, хоча і безнадійну спробу визволити Маргариту з в'язниці. Друга частина «Фауста» помітно відрізняється від першої; образ Ф. знаходить тут принципово новий сенс. Гете неодноразово підкреслював, що Ф. не тільки є героєм твору в звичайному сенсі слова, його образ необхідний для розуміння єдності трагедії. Все більше розширюються - в порівнянні з першою частиною - сфери діяльності Ф.: це і державна діяльність, і філософські суперечки, і занурення в світ споконвічних еллінських переказів і міфів, грецької краси і, нарешті, невтомний творчий працю, відвойовувати нові землі біля моря. Прагнення Гете охопити у другій частині величезний проміжок історії - від античності до першої чверті XIX в. - Змушує його постійно вдаватися до алегорій. Працюючи над другою частиною, Гете в жовтні 1826 р. повідомляв В. Гумбольдта, що вона охоплює «три тисячі років, від падіння Трої до взяття Міссолунгі» (міста, де помер Байрон).
С формулировкой у меня не лады, поэтому лови мысль и переделывай как надо) Была девушка которая очень любила страшные истории, и вот с что бы скоротать одну из ночей она решила посмотреть фильм "Паранормальное явление".После на слдующую ночь она тоже решила заснять на ночь свою комнату.На утро она осмотрела комнату не чего не упало,дверь расположена как и должна.После завтрака она решила посмотреть видео которое снималось ночью. Сначало там была спокойно спящая девушка. После выскочила девушка и начала смотреть в камеру. Лицо у неё было белого цвета...Огромные чёрные глаза и кровававая улыбка до ушейПосле просмотра она напугалась и удалила видео.Далее эта рожа появилась у неё на рабочем столе..Она убрала её,но нечего не вышло, место этого все файлы с картинками и фото были эхтими рожами,а аудио файлы содержали какой то непонятный шопот.напугавшись девушка позвонила своему брату.Он приехал посмотрел и всё удалил Через год это сново появилось. На всех фото где была девушка за место её лица была эта страшная рожа.девушка сново позвонила брату,но он не мог вспомнить про что говорит сестра.И к тому же он был занят своей женойКогда брат вспомнил и приехал к сестре он обнаружил её мертвой..
А.С.Пушкин "Дубровский", тема: "Дубровский и Маша" Описывая судьбу Марьи Кирилловны, Пушкин немало говорит о ее внешности. Ведь она была не просто красива, но и особо привлекательная своею душевной чистотой. Мне кажется, что автор относится к Маше скорее по-отечески, искренне и ласково называя ее то "бедной красавицей", то "молодой затворницей". Я думаю, тот факт, что она воспитывалась без матери, отложил свой отпечаток на мировоззрение нашей героини. Ведь она росла на "лоне природы", воспитывалась простой няней-крестьянкой, у которой на все случаи жизни были свои шутки-прибаутки, свой взгляд, взгляд простой чистой крестьянской души. Богатый отец, конечно, мог дать дочери многое, потому что “любил ее до безумия, но обходился с нею со свойственным ему своенравием, то стараясь угождать малейшим ее прихотям, то пугая ее суровым, а иногда и жестоким обращением.”, но только мать могла научить ее быть настоящей женщиной или, хотя бы, уметь такой казаться. У девушки не было подруг, она была крайне замкнутой и потому, наверное, проводила так много времени, читая романы, любовные романы, набираясь той непосредственности и сентиментальности, которые были ей так присущи и сделали ее кроткой, чуткой и мечтательной. Очевидно, поэтому она так неумело пережила и свой роман. Когда в доме появился молодой учитель, временами дававший ей уроки музыки, немудрено, что Маша увидела в нем героя своего романа. Тонкая ее натура увидела в нем благородного, бесстрашного защитить ее в любую трудную минуту. Маша высоко ценила душевные качества людей, ведь окружавшие ее мужчины были под стать отцу: властные, грубоватый, для которых главным в жизни были деньги, и, конечно в молодом Дубровском, как ей казалось, она нашла полную противоположность этим мужланам. Она почувствовала в нем родственную душу и влюбилась по-настоящему. Даже узнав, кто он на самом деле, она не предала ни его, ни свои чувства к нему, хотя, безусловно, была очень напугана. Более того, узнав о своем предстоящем замужестве, она решается на отчаянный шаг - побег с любимым. Но побег не удался. И вот находясь в церкви, “Марья Кирилловна ничего не видала, ничего не слыхала, думала об одном, с самого утра она ждала Дубровского, надежда ни на минуту ее не покидала...”. Но не дождалась, он не приехал, и венчание состоялось, и,, став чужой женой, Маша отказалась от своего возлюбленного, понимая, что честь и достоинство главнее любви, ибо это главные качества человека. Мне кажется, что автор очень точно чувствует и передает нам ее тонкую душу, искренне жалея ее, и я разделяю его мнение и сочувствие молодой девушке.
Фауст. Назва походить від латинського слова faustus - щасливий, щасливий. Образ Ф. супроводжував Гете все життя, первісний начерк трагедії «Прафауст» відноситься до 1773-1775 рр..; Трагедія в цілому була завершена в 1831 р. (останні поправки були зроблені Гете незадовго до смерті, в 1882 р.). У міру того як просувалася робота над трагедією, образ Ф. набував все більш грандіозне філософський вимір. В остаточному варіанті трагедії Ф. виступає як представник всього людства, його невгамовної спраги життя, волі до знання, творення і творчості. Надзвичайні масштаби майбутньої драми з'ясовуються вже в «Пролозі на небі», де за душу Ф. починають суперечку небеса і пекло. Господь Бог і Мефістофель. Гете сам відзначав схожість цього прологу з біблійної «Книгою Іова», де про душу Іова сперечаються Бог і сатана. Протягом всієї трагедії Ф. проходить через ряд метаморфоз. У першій частині постає Ф., великодосвідчений вчений і мудрець епохи Реформації, який оволодів всіма науками свого часу, але глибоко розчарувався в книжковому знанні. Він хоче осягнути «всесвіту внутрішній зв'язок». Але саме цього не може дати абстрактна наука. Ф. тісно в своїй робочій кімнаті, він пристрасно рветься до людей, до живої природи. Ми бачимо його на прогулянці, серед простолюду, і в спілкуванні з природою (сцена «Біля воріт»): на цих прогулянках Ф. супроводжує Вагнер, його педантичний, обмежений учень. Тема «Ф. і природа »- одна з ключових тем всього твору. Ф. - людина сильних, титанічних поривань (не випадково його образ так захоплював Гете в юності, коли він працював над трагедіями «Прометей» і «Магомет»). Саме безмежна пристрасть Ф. до оволодіння таємницями природи, до знання, до осягнення світу і людей змушує Ф. погодитися на договір з Мефістофелем. Головна риса Ф. - вічний неспокій, тому він висуває особлива умова договору: рис виграє лише у тому випадку, якщо Ф. побажає «зупинити мить». Але Ф. впевнений, що цього ніколи не буде. Відтепер Ф. належить пройти через ряд спокус і чуттєвих спокус. Спочатку - це груба пиятика в винарні Аербаха. Потім чарівний напій, виготовлений на кухні відьми, повертає йому молодість і юний нестримний запал. Одне з найважливіших подій першої частини - зустріч Ф. з Маргаритою. Любов до цієї юної дівчини перетворює і безмірно збагачує Ф., вперше після безплідних самотніх умствованій в ньому пробуджується проста людяність. Однак світ Маргарити дуже вузький для Ф., і в його душі виникає трагічне роздвоєння. Пристрасть до Маргарити і підступи Мефістофеля ведуть Ф. до тяжких злочинів: він винен у загибелі матері Маргарити і вбивстві її брата Валентина. Після цього Ф. змушений зі своїм супутником втекти з міста; Мефістофель залучає його в розгнузданий шабаш сатанинських сил («Вальпургієва ніч»). Однак і в цей критичний момент, коли Ф., здавалося б, заплутався в тяжких гріхах, його воля до добра виявляється сильнішим. Каяття у скоєному, безмірне співчуття до Маргарити в якійсь мірі очищають його душу, він робить відчайдушну, хоча і безнадійну спробу визволити Маргариту з в'язниці. Друга частина «Фауста» помітно відрізняється від першої; образ Ф. знаходить тут принципово новий сенс. Гете неодноразово підкреслював, що Ф. не тільки є героєм твору в звичайному сенсі слова, його образ необхідний для розуміння єдності трагедії. Все більше розширюються - в порівнянні з першою частиною - сфери діяльності Ф.: це і державна діяльність, і філософські суперечки, і занурення в світ споконвічних еллінських переказів і міфів, грецької краси і, нарешті, невтомний творчий працю, відвойовувати нові землі біля моря. Прагнення Гете охопити у другій частині величезний проміжок історії - від античності до першої чверті XIX в. - Змушує його постійно вдаватися до алегорій. Працюючи над другою частиною, Гете в жовтні 1826 р. повідомляв В. Гумбольдта, що вона охоплює «три тисячі років, від падіння Трої до взяття Міссолунгі» (міста, де помер Байрон).