У комедії "Міщанин-шляхтич" висміюється прагнення головного героя, багатого міщанина Журдена будь-що долучитися до світу аристократів. Для цього він наймає вчителів, які вчать манерам вищого світу: музиці, танцям, фехтуванню тощо, викидає гроші на аристократське вбрання.
Засобом комічного у "Міщанині-шляхтичі", по-першу, стає гумор. Це веселий сміх над наївністю героя. Адже до пуття в пана Журдена нічого не виходить. У новому вбранні Журден виглядає так, що служанка Ніколь не може стримати сміху. Хазяйновита та розсудлива дружина Журдена також намагається повернути чоловіка до реальності: «Вірно, надумав посмішити людей, коли вирядився таким блазнем?». Дуже комічно драматург демонструє повну неспроможність Журдена до великосвітських танців. Пісні аристократів видаються учневі нудними та тоскними, він любить невигадливі народні мелодії: «Про овечку». Вчитель філософії натовкує свого учня прописними істинами. Сміх до того ж викликає стійкість та впертість героя, який терпить весь цей хаос у своєму домі заради мети – виглядати справжнім аристократом.
Ще одним засобом комічного в творі є сатира – осудливий, злий сміх. Мета героя не варта виїденого яйця. Серед світу аристократів Журденом цікавляться лише пройдохи типу Доранта, точніше, цікавляться його грошима. Автор наголошує, що дворяни не є кращими за міщан, а часто навпаки. До того ж пан Журден заради своїх дурних ідей порушує лад та спокій у родині. Він навіть хоче пожертвувати щастям дочки Люсіль – забороняє ії виходити заміж за коханого Клеонта, який не є дворянином. Батьки Журдена були купцями, але тепер герой намагається будь-що відхреститися від них.
Іронiя – сміх, прихований за удавано-серйозним, також використовується як засіб комічного. Вчителi та кравець лестять своєму бездарному учневі, з серйозним виглядом захоплюються його «успіхами», називають його «ваша милість», «ваша світлість» - дворянськими титулами. З таким само серйозним виглядом проголошують нісенітниці «турки», а насправді – перевдягенi посланці Клеoнта. Останній за до слуги все-таки вирішив домогтися руки Люсіль і видав себе за турецького аристократа
глава 2: «вожатый»
ладнокровный, сметливый, черная борода, сверкающие глаза.
"наружность его показалась мне замечательна. он был лет сорока, росту среднего, худощав и широкоплеч. в черной бороде его показалась проседь, живые большие глаза так и бегали. лицо его имело выражение довольно приятное, но плутовское. волоса были обстрижены в кружок; на нем был оборванный армяк и татарские шаровары".
глава 7 «приступ»
"между ими на белом коне ехал человек в красном кафтане, с обнаженной саблею в руке: это был сам пугачев".
"пугачев сидел в креслах на крыльце комендантского дома. на нем был красивый казацкий кафтан, обшитый галунами. высокая соболья шапка с золотыми кистями была надвинута на его сверкающие глаза. лицо его показалось мне знакомо".
прямо взглянул, мрачно нахмурился, протянул жилистую руку.
глава 8 «незваный гость»
«пугачев на первом месте сидел, облокотясь на стол и подпирая черную бороду своим широким кулаком. черты лица его, правильные и довольно приятные, не изъявляли ничего свирепого»
смотрел пристально, изредка прищуривая левый глаз с удивительным выражением плутовства и насмешливости.
глава 11. «мятежная слобода»
«пугачев сидел под образами, в красном кафтане, в высокой шапке и важно ».
глаза засверкали.
"он был одет по-дорожному, в шубе и в киргизской шапке".
"лицо самозванца изобразило довольное самолюбие".
"хвастливость разбойника показалась мне забавна".
глава 12 «сирота»
взглянул грозно, смягчился, устремил огненные свои глаза, лицо омрачилось, сказал смеясь.
"мы расстались дружески. пугачев, увидя в толпе акулину памфиловну, погрозил пальцем и мигнул значительно; потом сел в кибитку, велел ехать в берду, и когда лошади тронулись, то он еще раз высунулся из кибитки и закричал мне: "прощайте, ваше благородие! авось увидимся когда-нибудь
подробнее - на -
