ответ:Головний герой роману Том Сойєр — звичайний хлопчик, пустун і бешкетник. Виховується він у тітки — сестри покійної матері, яка всією душею любить хлопчика, хоч і карає інколи, а все ж жаліє. Життя Тома не можна назвати безтурботним, проте воно сповнене пригод, світла та маленьких радощів. Він уміє в зовсім простому, буденному бачити незвичайне. І, здається, звичайнісінькі речі він перетворює на щось дивне, незвичайне, таємниче. Тому нові дивовижні можливості відкриває перед ним і вирваний зуб, який йому вдається вигідно обміняти, і завдання тітоньки Поллі побілити паркан, який замість нього вибілили його товариші. Так покарання він зумів перетворити на втіху. Будь-який предмет побуту — ключ, гайка, грудка крейди, мідна клямка, собачий нашийник — завдяки його вигадці й уяві — все тут незвичайне.
У характері Тома ми можемо побачити як позитивне, так і негативне, але позитивне переважає. Звичайно, Том — безтурботний, неслухняний хлопчик, який може утнути будь-які капості. Інколи прогулює уроки в школі, грубо поводиться з тітонькою, може набешкетувати в домі, але разом з тим цей бешкетник і зірвиголова — добрий, турботливий, благородний друг, сміливий і мужній, правдивий і чесний. Одне слово, такий, як і багато його однолітків. А бешкетує він не зі зла, а тому, що він невиправний мрійник, любить вигадувати різні пригоди, щоб життя було веселішим і цікавішим. Але, зустрівшись із жорстоким світом несправедливості, який існував у дорослих, Том залишається порядною людиною та вірним другом. Разом зі своїм другом Геком він врятовує від смерті невинного Потгера.
Том разом із Геком мріяли про те, що вони обов’язково знайдуть скарб. Але, коли скарб нарешті був знайдений, вони зрозуміли, що гроші їм абсолютно не цікаві. їм треба було лише героїчне життя, пригоди. І не диво — чесні, незаплямовані чисті дитячі душі й не потребували більшого.
Том — мужня, благородна людина. Він, як справжній лицар, зумів витерпіти покарання за свою подружку Беккі. А як дивно він «заручився» з нею? І скільки сміливості, сили волі, витримки виявив Том, коли разом із Беккі вони опинилися, здавалося б, у безвихідному становищі, потрапивши у печеру. І знайшов-таки вихід, врятувавши не тільки своє життя, а й життя Беккі. Отже, попри деякі недоліки у характері хлопчика, з нього, мені здається, виросте добра, порядна, справжня людина.
Мрії, надії, тривоги, сподівання, пригоди — все це залишається у далекій країні, яка називається дитинством. Радісний, чудовий світ дитинства, куди ми, ставши дорослими, можемо повернутися лише думкою. Там на нас чекають незвичайні пригоди, улюблені герої — такі, як Том Сойєр, на якого нам теж хотілося б бути схожими. І роман Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» назавжди став улюбленим твором, бо це роман про людські ідеали, про становлення особистості й пошуки істини в задушливому середовищі обивательського існування.
Объяснение:
В. Г. Белинский писал о поэтическом отношении А. С. Пушкина к жизни: «Он созерцал природу и действительность под особенным углом зрения, и этот угол был исключительно поэтический».
Известно, что самое любимое время года поэта - осень. Но для каждого из времен года он находит свои слова и краски. Поэт заворожен великолепием и могуществом открывающихся перед ним картин природы.
Зимние пейзажи в сочинениях Пушкина... Белые снега и покрытые мягкими и пушистыми шапками равнины и горы. Снег блестит на солнце и радует глаз, переливаясь всеми цветами радугами. Но одно, что непременно бросается в глаза, — это ослепительная чистота и белизна снежного покрова.
Подобное впечатление складывается и при обращении к стихотворению А. С. Пушкина «Зимнее утро». Зимнее утро - это утро, зовущее в новый день, полный тревог и приятных впечатлений. Зимний день очень короток. Иногда кажется, что он пролетает, как миг. Пушкину удалось передать нам все то великолепие зимнего дня, которое может в реальной жизни длиться очень недолго.
В зимние месяцы в жизни поэта происходят все наиболее значимые события. Первые стихи его появились зимой 1824 года, когда поэт отбывал ссылку в селе Михайловском. Тогда он начал свои зимние купания в ледяной воде реки Сороти. Долгие зимние вечера он проводил со старушкой-няней Ариной Родионовной. В декабре 1825 года он уже почти решил убежать из-под надзора и поехать в С.-Петербург, поддержать восстание декабристов. Тогда же он познакомился со своей будущей женой - Натальей Гончаровой. В феврале 1831 года была их свадьба. Дуэль с Дантесом тоже состоялась зимой - в январе 1837 года.
Зима для Пушкина - это целая гамма разнообразных впечатлений от скуки до неудержимого веселья. Это охота на зайцев и чтение книг, писание стихов и долгие разговоры с близкими, встреча нежданных гостей, застолье, веселье, танцы...
"...и дружный смех, и песни вечерком, /И вальсы резвые, и шепот за столом, /И взоры томные, и ветреные речи..."
