Объяснение:
У ліричних віршах зазвичай зображуються почуття людей. Найчастіше це переживання або навіть страждання людські. І особливе місце в ліриці займають любовні переживання.
Коли нас переповнюють почуття і ми не знаходимо слів, щоб їх висловити, звертаємося до скарбниць світової поезії. Росіянин заговорить віршами А. С. Пушкіна: «Я вам пишу, чого ж більш?Що я ще можу сказати?"А німець звернеться до поезії Г.Гейне.
Серед доданків щастя велике місце займаємо любов. Кожен вірш Гейне-маленька драма, навіть трагедія.
Чи може драма принести щастя? Що стверджував він у своїй любовній ліриці і чого уникав? В чому особливість цієї лірики ?-- Спробуємо це понять, проаналізувавши ряд його віршів.
Lyrischen Gedichten schildern gewohnlich die Gefuhle der Menschen. Fast jedes Gedicht von Heine ist ein kleines Drama. Und wie kann ein Drama das Gluck bringen – das ist sein Geheimnis. Und wir versuchen dieses Geheimnis zu begreifen.
Мотиви лірики Гейне тісно пов'язані з його біографією. Будучи бідним родичем, він жив у Гамбурзі в сім'ї багатого дядька, банкіра Соломона Гейне і навчався в університеті на його кошти. І перші ніжні юнацькі почуття він відчув у цій родині до своїх Кузин, Амалії і Терези. У 1831 році у Франції відбувається революція, і з політичних мотивів з відсталої Німеччини Гейне емігрує в освічену Францію, де і прожив 25 років, до кінця свого життя, лише одного разу відвідав Німеччину.
Але туга за Батьківщиною ніколи не покидала його. Тема втраченої Батьківщини і втраченої любові нерозривно пов'язані в його віршах.
Історичний шлях народу, як правило, починається з фантастичних переказів героїчних міфів, красивих легенд. У цих творах завжди є приховане зерно історичної дійсності, і це зерно завжди оздоблене фантазією оповідачів.
Уже в першому тисячолітті до нашої ери давні греки слухали віршовані оповідки про Троянську війну та про пригоди велемудрого Одіссея. Вчені довгий час вважали події, про які розповідають епічні поеми “Іліада” та “Одіссея”, більш міфічними, ніж історичними.
Авторство цих поем приписували давньому
народному співцю Гомеру. Але в сімдесятих роках XIX століття археолог Шліман розкопав на узбережжі Егейського моря ту саму Трою, про облогу якої розповідається в “Іліаді”.
Якщо вірити Гомерові, війна між ахейцями та троянцями спричинилася внаслідок викрадення троянським царевичем Парісом славетної красуні Гелени, дружини спартанського царя Менелая. Ця подія сталася не без до верховного олімпійського бога Зевса, котрий шукав привід втягти людей до винищувальної війни. У своєму творі Гомер не тільки розповідає про подальший розвиток подій, а й описує приклади незрівнянної мужності та відваги, що їх проявиликращі герої Еллади.
Описуючи бойові сутички, автор неодноразово підкреслює самовідданість улюбленців народу Ахілла та Гектора. Саме ці воїни є уособленням ідеалу людини, чоловіка, героя. Наче страшний буревій, лютував Гектор, закликаючи троянців мерщій здолати рів. Герою було подано віщий знак – він побачив подряпану до крові змію, яка вкусила в груди орла.
Але Гектор, не шкодуючи власного життя, разом зі своїми воїнами трощив вежі, розбивав бійниці, видирав із землі міцні палі, що на них тримався весь кріпосний вал. І саме Гектор першим прорвався крізь ахейський вал, здобувши найвищої слави.
Підкреслюючи міць Гектора, Гомер зауважує, що той був схожий на самого бога війни й завжди знаходився попереду. Тіло героя захищав щит, обтягнутий грубезною шкірою та оббитий міддю. Над чолом Гектора виблискував шолом із довгою чорною гривою, що грізно майорів у повітрі.
Мужність героя – результат розумної волі. Йому, звичайно, знайоме почуття страху, але Гектор навчився його долати, бо війна – це його обов’язок перед батьками, сином та всіма співвітчизниками. Дружина героя Андромаха благає героя не піддавати життя небезпеці й залишитися у фортеці, але він відмовляється. Серце не дозволяє Гектарові кинути своїх воїнів, свій народ у таку хвилину.
Гомер майстерно змальовує надзвичайної краси людські стосунки між героєм Трої та Андромахою. Ніжна дружина просить чоловіка бути обережним, берегти своє життя, на що Гектор ніжно пропонує Андромасі не ранити серця непомірною скорботою.
Один із найефектніших епізодів “Іліади” – це бій між героями ахейців та троянців: Ахіллом та Гектором. Вихопивши з піхов важкий меч, Гектор кинувся на Ахілла, як дужий гірський орел крізь темні хмари падає на ягня або зайця. Ахілл чекав на нього, страшний і могутній у своїй військовій досконалості: величезний щит боронив йому груди, а на шоломі сяяла пишна золота грива, яку кував бог усіх ковалів Гефест.
Під час важкого двобою Гектора було смертельно поранено. Відчуваючи близьку смерть, герой турбується про батьків, про маленького сина й молоду дружину.
Обом учасникам надлюдського двобою властиві пристрасне бажання перемогти й прославитися, а також висока військова доблесть. До того ж Гомер у своєму творі показує, який шляхетний характер має Ахілл. Цей герой – щирий і чесний, вірний товариш.
У душі Ахілла відбувається боротьба між жагою помсти й благородством, між любов’ю до вітчизни й сплюндрованою людською гідністю. Саме непереможний Ахілл втілює в собі ідеал воїна тих часів, а образи Гектора й Ахілла взагалі уособлюють морально-етичні ідеали народу.
Поеми Гомера, цього кумира сотень поколінь, сліпого безпритульного мандрівника за життя, постають як гімн людському розуму, чесній праці, доблесті й мужності.
