Поручик Дубов и Кнапс , выпивая , вели задушевные разговоры. Дубов расхвалил свою любимую собаку Милку, но тут у них возник спор по поводу пола собаки. Кнапс утверждал , что Милка собака женского пола, поручик утверждал ,что Милка - чистокровный кобель.. Дошло до того, что поручик начал предлагать Кнапсу купить у него собаку, на что Кнапс отвечал отказом . Ссылаясь на отсутствие денег . Когда посиделки двух друзей закончились и они вышли на улицу, поручик поинтересовался нет ли у Кнапса на примете кого-нибудь, кто купил бы Милку. Дойдя до квартиры Кнапса, Дубов ,прощаясь, поинтересовался принимают ли местные живодёры собак. Закончилось всё тем, что Дубов решил на следующий день отвести собаку живодёрам, жалуясь на то, что собака " сожрала всё мясо" и породы в ней нет никакой.
Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі (на матеріалі творів Г. Белля та В. Бикова) Війна — це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі — людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців. У Другій світовій війні і уряду, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни гаємо у творах Г. Белля, В. Викова, Я. Івашкевича, В. Некрасова. Війна у творах німецького письменника Геріха Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. "У величезній кількості жертв, — говорить він, — губиться окрема людина...", саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об'єктом зображення. Герої Белля — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх — він співчуває їм як людям. Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни. Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт. Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, власної вищості і непереможності.
Понятие чести у многих современных людей практически полностью атрофировано. Так возможно помыслить, если посмотреть на различные сферы общества. Только вот на самом деле честь не является прерогативой многих и доступна не многим. Она является скорее заслугой, нежели, чем-то изначально данным. Мы читаем у Пушкина про честь, которую нужно беречь смолоду и такое наставничество воспринимается как нечто пассивное. Мол, изначально каждому дается честь и смолоду нужно нечто такое беречь. Соответственно, любой бесчестный поступок приводит человека к утрате чести и, как правило, такой поступок, рано или поздно, наступает у многих. Но они, по сути, не теряют чести, так как не имели этого. Они просто оказываются в обстоятельствах, где может проявиться их бесчестный характер. Повторюсь, на мой взгляд, честь нужно заслужить, нужно выработать и наличие чести является активным отношением к миру, непрестанной работой над собой. Недаром в аристократическом сообществе бесчестием считалось также и определенное вполне нормальное для простых людей поведение, даже определенное отношение, которое, по сути, было просто утратой этой активной работы над собой, поддержанием чести. Не каждому дано с малых лет развивать свою честь и беречь в активном смысле этого слова, в смысле взращивать. Петр Гринев повел себя достойным образом именно благодаря своему активному пониманию мира, наличию чести. У тех, кто стал под знамена Пугачева бездумно и опасаясь только за себя, просто не было чести и поэтому они смогли пойти на бесчестный поступок.
