Читаючи твори А. де Сент-Екзюпері, гостріше відчуваєш красу світу й силу людського потягу до братерства. Письменник і пілот загинув за три тижні до визволення рідної Франції (1944) — він не повернувся на базу з бойового завдання, але його книги продовжують допомагати нам краще розуміти себе й навколишній світ.
Філософська казка «Маленький принц» була написана Екзюпері незадовго до загибелі. Мудрість її натяків не завжди можна передати формулами й словами. Півтони і відтінки алегоричних образів такі ж ніжні, як і витончені
малюнки, якими автор ілюстрував свій твір.
Маленький принц головний персонаж казки показаний нам у подорожі, у русі, у пошуку, хоч він і розуміє, що час від часу треба зупинятися й оглядатися назад і навкруги: якщо йти прямо перед собою, куди очі дивляться, то далеко не зайдеш. На різних планетах він зустрічається з їх дорослими мешканцями, які за цифрами доходів, честолюбством, жадібністю забули про своє людське покликання.
Твір "Тіні забутих предків" захопив мене надзвичайною красою зображення гуцульського побуту, органічністю злиття світу міфологічно-казкового і світу реального, нарешті, красою кохання Івана та Марічки.
Казкового характеру твору надають легенди та оповіді, якими він наповнений, трохи незвичайний місцевий колорит, діалектна мова, загалом світобачення, притаманне героям, міфологічний характер сприйняття світу.
З самого початку твору вимальовується перед нами сівіт, наповнений міфологічними істотами, світ духотворний, чарівний і правдивий. У цьому світі знаходять для себе місце головні герої твору, саме в ньому вони можуть існувати. Ось яким був світ навколо Івана, ось як він його приймав: "Коли Іванові минуло сім років, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля — одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли повідав про це вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки..." Отже, Іванові світ здавався олюдненим, живим, природа являла собою для нього живу істоту. І, мені здається, це не тому, що був він якимось диваком, а тому що мав дуже чутливу до всього прекрасного душу. Іван міг зрозуміти мелодію природи, відчути правдивість і красу в людині. Саме тому він і покохав Марічку, бо душі їхні були близькі, вони однаково сприймали світ навколо себе, однаково любили музику й пісню.
Объяснение:
Митрофан Терентьевич Постаков, или, как называет его мать, Митрофанушка - герой комедии Д.И. Фонвизина "Недоросль". Митрофан - подросток, ему почти 16 лет (ему "...шестнадцать лет исполнится около зимнего Николы...", то есть 19 декабря).
Как же он выглядел? Драматург не дает описания внешности героя, но мы можем догадаться, что Митрофан скорее всего довольено толстый. Митрофанушка любит покушать (: "... А я, дядюшка, почти и вовсе не ужинал... Солонины ломтика три, да подовых, не помню, пять, не помню..."). Кроме того, когда в начале пьесы он меряет кафтан, который ему шьет крепостной Тришка, кафтан оказывается узок: скорее всего, Митрофан потолстел.
Мать обожает сына и балует его. Госпожа Простакова считает его самым умным и самым лучшим: "...то-то умное дитя, то-то разумное, забавник, затейник; иногда я от него вне себя и от радости сам истинно не верю, что он мой сын...". Хотя это, безусловно, не так.
Митрофанушка растет довольно неприятным человеком: он ленив, груб, пренебрежительно относится к окружающим. Он любит добиваться своего любыми путями, например, угрожает матери: "...Вить здесь и река близко. Нырну, так поминай как звали..."
Митрофанушка в конце концов предает и мать. Когда госпоже Простаковой нужнее всего утешение сына, он говорит ей: "...Да отвяжись, матушка, как навязалась..."