Свою повість «Собаче серце» Михайло Булгаков так і не побачив надрукованою. До друку її допустили лише в 1987, через 62 роки після написання, але саме завдяки цьому вона залишилась не спаплюженою псевдо-критиками, котрі не знали жалю до всього того, що брало під сумнів методи радянської побудови суспільства . Це була остання сатирична повість автора.
В основі твору лежить неймовірний випадок перетворення собаки в людину. Це сталося в результаті експерименту медика-науковця Преображенського: він пересадив собаці залози внутрішньої секреції
алкоголіка і злодія Клима Чугункіна. Результат експерименту дивовижний – собака поступово перетворюється на людину (Поліграфа Поліграфовича Шарікова). Але в нього залишаються деякі собачі навики (ненависть до котів) та дурні звички Клима Чугункіна.
Преображенський разом з доктором Борменталем намагаються його перевиховати, але всі заходи не дають необхідних результатів. Шаріков лише нахабніє і створює нові проблеми. Професору не залишається іншого виходу, крім повернути його до собачого
стану.
В особі Шарікова Булгаков втілив картину суспільного укладу 20-х років. Абсурдний науковий експеримент допомагає яскраво висвітлити абсурдність тогочасного суспільства. Шаріков, котрий являється своєрідним продовженням шахрая Чугункіна, стає цілком підходящим для тогочасної радянської влади. Восьмикімнатна квартира науковця розглядається як посягання на волю, на зборах «жилтоваришів», замість вирішення побутових проблем, хором співають пісні, а загальна бідність рахується, як початок нової ери.
Отож, основною проблемою повісті Булгакова стало людське суспільство в складну перехідну епоху. Автор наголошує, що все залежить від звичайної людини: від її моральності, вибору, та від того, яке в неї серце.
Рано утром Маша тихонько оделась и пошла в сад. Она гуляла вдоль озера по красивым, просторным аллеям. Вдруг белая собачка английской породы залаяла и побежала ей навстречу. Маша испугалась, но тут же услышала приятный женский голос: «Не бойтесь, она не укусит». Незнакомая дама, которой принадлежала собачка, заговорила с Машей, и та рассказала ей, что она дочь покойного капитана Миронова и приехала искать милости у императрицы. Дама заинтересовалась и попросила рассказать обо всем поподробнее. Тогда Марья Ивановна поведала ей всю историю от начала и до конца. Дама выслушала ее очень внимательно, пообещала, что ответа долго ждать не придется, и, прощаясь, узнала у девушки, где та остановилась.
В тот же день к Марье Ивановне явился камер-лакей, объявил, что государыня хочет ее видеть, и проводил испуганную девушку во дворец. В императрице Маша узнала свою утреннюю собеседницу. Государыня подозвала ее и сказала, что дело Гринева закончено, она убеждена в его невиновности и написала о том письмо его отцу, которое Маша должна отвезти сама. Также государыня обещала девушке устроить ее состояние.
Поблагодарив императрицу за оказанные милости, Марья Ивановна, не теряя времени даром, отправилась обратно в деревню.
Петр Андреевич Гринев был выпущен из-под стражи в конце 1774 года. Вскоре он женился на Маше.