Роман «Анна Кареніна» оповідає про непросту долю жінки. Анна Кареніна – жінка з вищого світу, яка має чоловіка та малого сина, але закохується у Вронського, зраджуючи свого чоловіка. Життя Анни минає у внутрішніх суперечностях, вона не може кинути ні чоловіка, ні коханого, її переживання сповнені драматизму. Анна закінчує життя самогубством.На перший погляд, Анна Кареніна – зрадниця, вона вчиняє аморально і зраджуючи, і вчиняючи самогубство. Чи не достатньо підстав, щоб засудити цю жінку, не розбираючись у складнощах її життя та натури? Анна по-справжньому кохає Вронського. Це не порочне прагнення розваг та пригод, не легковажний вчинок, а щире почуття. Анна – жінка вищого світу. Уявлення про вищий світ того часу ми маємо здебільшого з літератури, вищий світ видається нам викривленим, з хибного мораллю, подвійними стандартами. І ось у вищому світі зустрічаємо жінку, що здатна на почуття глибоке та пристрасне. Але у Анни вже є чоловік. Проте шлюб і материнські почуття не зупинили її на шляху зради, що не свідчить на її користь.Важливим мотивом роману Толстого, який допомагає розібратися у складному образі Анни, є мотив безсилля людини перед подіями життя, яке драматично ускладнюється та заплутується дедалі більше. Тут одразу постає декілька важливих проблем. По-перше, проблема сильної особистості, по-друге, проблема вибору. Побудувавши стосунки з Вронським, Анна робить згубний, проте свідомий вибір.Образ Анни Каретної поступово поглиблювався в процесі роботи Толстого над романом. Він наділив її не тільки привабливою зовнішністю, але й глибоким внутрішнім світом, здатністю до сильних почуттів, схильністю до самоаналізу. Анна Кареніна – світська заміжня жінка, мати восьмирічного сина, завдяки своєму чоловікові посідає високе місце у суспільстві. Вона живе, як усі з її кола, звичним світським життям. Водночас Анна - жінка незвичайна, вона відрізняється від інших моральною чистотою, невмінням пристосовуватися до обставин, лицемірити. Вона завжди відчувала фальшивість навколишніх відносин, і це відчуття посилилося після зустрічі з Вронським.Кохання викликало в душі героїні приховані сили й поривання до вільного, справжнього життя. Однак можливість щастя з коханим була лише примарою. Анна побачила, що світське суспільство закриває очі на приховану зраду, але не може пробачити нікому щирої й відкритої любові. Спільне життя Анни з Вронським вищий світ оцінив як виклик загальноприйнятим нормам, і вони стали вигнанцями. Втім у них була можливість забути про негаразди в подорожах, спілкуванні один з одним і з небагатьма друзями. Однак щось завжди заважало їм, змушувало переїжджати з місця на місце, братися за безліч справ, аби тільки не залишатися наодинці. Толстой як реаліст і тонкий психолог пояснює трагічну приреченість кохання Анни і Вронського не лише зовнішніми причинами - згубним впливом суспільства, а й суто внутрішніми чинниками, які приховані в душах героїв. Письменник уникає однозначних характеристик образів.Анна – волелюбна, духовно обдарована, розумна і сильна жінка, але в її почуттях було "дещо жорстоке, чуже, бісівське" [1, с. 177]. Заради пристрасті вона забуває про свої материнські обов'язки, не помічає страждань Кареніна. Живучи з Вронським, Анна не розуміє його бажання мати спільних дітей, створити справжню сім'ю, У фіналі твору її вже важко впізнати: вона не розчиняється всім серцем у своїх почуттях, не дарує себе коханому чоловікові, а, навпаки, вимагає лише безперечного підкорення і служіння собі, хоча й не перестає любити Вронського.Суперечності суспільного і внутрішнього життя призводять Анну до самогубства: "Так, дуже непокоїть мене, і на те дано розум, щоб позбутися; виходить, треба позбутись. Чому ж не погасити свічку, коли дивитися більше нема на що, коли гидко дивитись на все це? Але як? Навіщо цей кондуктор пробіг по жердинці, навіщо вони кричать, ці молоді люди у тому вагоні? Навіщо вони говорять, навіщо вони сміються? Все неправда, все брехня, все обман, все зло..." І раптом, згадавши про розчавлену людину в день її першої зустрічі з Вронським, вона зрозуміла, що їй треба робити... "Туди! – казала вона собі, дивлячись у тінь вагона, – туди, на саму середину, і я покараю його і врятуюсь від усіх і від себе... І свічка, при якій вона читала сповнену тривог, обманів, горя і зла книгу, спалахнула яскравішим, ніж будь-коли, світлом, освітила їй все те, що раніше було в темряві, стала меркнути й назавжди погасла" [1, с. 178]. Поставивши останню крапку в розповіді про долю героїні, Толстой не вирішив усіх пекучих питань: хто винен у її смерті, що підштовхнуло її до самогубства, чому Анна не могла задовольнитися шлюбом з Кареніним і новими сімейними стосунками з Вронським, чому жінка, яка понад усе цінувала кохання, загинула врешті-решт від нього? Загибеллю Анни Кареніної письменник не завершує роман: він усвідомлює, що трагічний кінець життя героїні – наслідок глибокого розпаду духовних цінностей, морального руйнування цив
1) Путешествие в какую страну описывается в 1 части? (Лилипутия) 2) Какое имя дают лилипуты Гулливеру? (Человек Горы) 3) Как лилипуты встретили Гулливера? (Доброжелательно, обеспечили жильем и питанием) 4) Что такое нардак? (Самый высокий титул в государстве) 5) Как Гулливер получил это звание? (пешком переносит через пролив весь флот государства Блефуску) 6) В чем причина вражды Лилипутии и Блефуску? (С какой стороны разбивать яйцо: с острого или тупого) 7) Путешествие на какой остров описывается во 2 части? (В Бробдингнег) 8) Как Гулливер описал королю Бробдингенга историю Англии? (Это смуты, убийства, заговоры, революции) 9) Что такое Лапута? (Летающий остров) 10) Что очень любят жители Лапута? (Новости и политику)
ИВАН IV Грозный (1530-84), великий князь «всея Руси» (с 1533), первый русский царь (с 1547), сын Василия III. С кон. 40-х гг. правил с участием Избранной рады. При нем начался созыв Земских соборов, составлен Судебник 1550. Проведены реформы управления и суда (Губная, Земская и другие реформы) . В 1565 была введена опричнина. При Иване IV установились торговые связи с Англией (1553), создана первая типография в Москве. Покорены Казанское (1552) и Астраханское (1556) ханства. В 1558-83 велась Ливонская война за выход к Балтийскому м. , началось присоединение Сибири (1581). Внутренняя политика Ивана IV сопровождалась массовыми опалами и казнями, усилением закрепощения крестьян. * * * ИВАН IV ГРОЗНЫЙ (25 августа 1530, село Коломенское под Москвой — 18 марта 1584, Москва) , князь Московский и всея Руси (с 1533), первый русский царь (с 1547), сын великого князя Василия III и Елены Васильевны Глинской. Детство После смерти отца 3-летний Иван остался на попечении матери, умершей в 1538, когда ему было 8 лет. Иван рос в обстановке дворцовых переворотов, борьбы за власть враждующих между собой боярских родов Шуйских и Бельских. Убийства, интриги и насилия, окружавшие его развитию в нем подозрительности, мстительности и жестокости. Склонность мучить живые существа проявлялась у Ивана уже в детстве, и приближенные одобряли ее. Одним из сильных впечатлений царя в юности были «великий пожар» и Московское восстание 1547. После убийства одного из Глинских, родственника царя, бунтовщики явились в село Воробьево, где укрылся великий князь, и потребовали выдачи остальных Глинских. С большим трудом удалось уговорить толпу разойтись, убеждая ее, что их в Воробьеве нет. Едва опасность миновала, царь приказал арестовать главных заговорщиков и казнить их. Начало правления Излюбленной идеей царя, осознанной уже в юности, стала мысль о неограниченной самодержавной власти. 16 января 1547 в Успенском соборе Московского Кремля состоялось торжественное венчание на царство великого князя Ивана IV. На него были возложены знаки царского достоинства: крест Животворящего Древа, бармы и шапка Мономаха. После приобщения Святых Тайн Иван Васильевич был помазан миром. Царский титул позволял занять существенно иную позицию в дипломатических сношениях с Западной Европой. Великокняжеский титул переводили как «принц» или даже «великий герцог» . Титул же «царь» или совсем не переводили, или переводили как «император» . Русский самодержец тем самым вставал вровень с единственным в Европе императором Священной Римской империи. С 1549 вместе с Избранной радой (А. Ф. Адашев, митрополит Макарий, А. М. Курбский, священник Сильвестр) Иван IV провел ряд реформ, направленных на централизацию государства: Земскую реформу Ивана IV, Губную реформу, проведены преобразования в армии, в 1550 принят новый Судебник Ивана IV. В 1549 созван первый Земский собор, в 1551 Стоглавый собор, принявший сборник решений о церковной жизни «Стоглав» . В 1555-56 Иван IV отменил кормления и принял Уложение о службе. В 1550-51 Иван Грозный лично участвовал в Казанских походах. В 1552 была покорена Казань, затем Астраханское ханство (1556), в зависимость от русского царя попали сибирский хан Едигер и Ногаи Большие. В 1553 устанавливаются торговые отношения с Англией. В 1558 Иван IV начал Ливонскую войну за овладение побережьем Балтийского моря. Первоначально военные действия развивались успешно. К 1560 армия Ливонского ордена была окончательно разгромлена, а сам Орден перестал существовать. Тем временем во внутреннем положении страны произошли серьезные изменения. Около 1560 царь порвал с деятелями Избранной рады и наложил на них различные опалы. По мнению некоторых историков, Сильвестр и Адашев, понимая, что Ливонская война не сулит России успеха, безуспешно советовали царю пойти на соглашение с противником. В 1563 русские войска овладели Полоцком, в то время крупной литовской крепостью.
