Александр Сергеевич Пушкин родился 6 июня 1799. Всем, от мала до велика, знакомо творчество великого русского классика. Кто в детстве не слушал знаменитые сказки о царе Салтане, о золотом петушке, о мертвой царевне, о рыбаке и рыбке. Все они красивые, добрые и наполненные огромным смыслом. Как говорится "сказка ложь, да в ней намёк". Пушкинские сказки учат нас вере в лучшее. Что не волшебством или богатством достигается счастье. Что чистота души, верность данному слову трудолюбие и доброта будут вознаграждены.
Александр Сергеевич – основоположник русской реалистической литературы. Его произведения заставляют верить в любовь, дружбу, верность и честь, и в то, что зло будет наказано. Произведения проникнуты высокой человечностью и гуманизмом, народностью, огромным идейным богатством и одновременно предстают перед нами в совершенной художественной форме.
Стихотворения Пушкина отражение красоты и эстетики. Они переполнены сопереживанием с героями, нежностью и искренностью. Они волнуют душу трепетными словами, полны любви и благоговения, света и спокойствия.
Моё любимое стихотворение у великого Александра Сергеевича - "Я вас любил...". Это стихотворение гениально и просто. В спокойной и грациозной форме автор передал нам чистоту любовного переживания.
Читая произведения Пушкина, можно забыть обо всём на свете. Его слова увлекают за собой в мир благородных героев, искренних чувств и самопожертвования. Пушкин в своих произведениях также воспевал природу. Стихотворения проникнуты любовью к родной природе. Простые и доступные образы делают лирику поэта незабываемой. Они то навевают грусть, то радость и оптимизм. В каждой строчке поэта контраст и гармония одновременно.
Вклад великого классика в мировую культуру огромен. Одновременно он с поразительной художественной глубиной выражает национальные особенности российской культуры. Существенную роль в творчестве поэта занимает свобода. Пушкин был декабристом. Александра Сергеевича Пушкина постоянно волновала тема свободы и судьба Родины. О судьбе России Пушкин писал в оде "Вольность".
Пушкинские герои свободолюбивы. Но свобода в творчестве поэта одновременно возвышенный идеал и трагическая проблема. Любовь к Родине и свобода заняли достойное место в многостороннем творчестве поэта:)
Объяснение:
как то так :|
Відомо, що перший період творчості Шекспіра сповнений життєрадісних надій. Отже в трагедії "Ромео і Джульєтта" образи головних героїв оповиті красою, це - саме життя. Головні герої виборюють право на особисте щастя.
Але вже тут бачимо, що особисте й суспільне надто вже тісно пов'язані у людському житті.
Трагедія розповідає про кохання. Та на перешкоді йому стає давня ворожнеча двох знатних родів: бійкою й убитими закінчуються зустрічі не тільки панів Монтеккі й Капулетті, а навіть і їхніх слуг. Отже, не бути коханню за вибором серця, а бути шлюбу за вибором батьків. Така собі домашня неволя, тим гірша, що постати проти неї - постати проти батька, матері, двоюрідного брата - словом, проти тих, кого теж любиш. І якби справа була тільки в коханні, може, наші герої і скорилися б.
Але вони вже почали сумніватися у досі незаперечних законах і звичаях, честь імені для них уже не закриває світ і світло: "Троянда буде пахнути трояндою, хоч називай її трояндою, хоч ні". Ці молоді люди вчаться цінувати особистість, а не титул чи рід.
На до м приходить монах Лоренцо - філософ, природознавець.
У боротьбі за волю і право жити не за забутими канонами сивої давнини мужніють характери героїв. їм протистоять не люди, з якими можна порозумітися, можна викликати на двобій і перемогти чи вмерти, - їм протистоїть незрима і страшна сила середньовіччя, яка затискувала у свої лещата людей будь-якого класу і регламентувала їхні вчинки. Ще недавно безтурботна дівчинка, і ще декілька днів тому веселий юнак приречені, але відчайдушно б'ються. їхнє гасло ще незрозуміле їм самим, вони ще вважають, що змагаються за кохання. Але насправді їхнє гасло "Свобода або смерть!"
Так трагедія наближається до фіналу. На смерть, нехай "тимчасову", йде Джульєтта, яку вже вирішено віддати графу Парісу. Тут треба додати, що наречений цінує наречену і прихильний, до неї, він красень, багатій і аристократ. Батьки обрали для доньки найкращого серед кандидатів у чоловіки, ми з цим цілком згодні. У Паріса є тільки один недолік: Джульєтта любить не його. Паріс здобував за звичаєм прихильність батьків, а треба було - дочки. Отже, молодий граф молодий тільки за віком, а насправді старий. Не за віком, звісна річ. Отже, і Паріс, і Тібальт, і навіть життєрадісний Меркуціо з його творчою снагою та гумором - всі вони супротивники наших молодих героїв...
По смерті Ромео і Джульєтта, "медовий місяць" яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти.
Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід.
Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об'єдналися, вони тепер "кревні" і згасла столітня і безглузда ворожнеча.
Перемога!
Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту...