Эта маленькая грустная история произошла с товарищем Петюшкой Ящиковым. Хотя, как сказать — маленькая! Человека чуть не зарезали. На операции.Оно, конечно, до этого далеко было. Прямо очень даже далеко. Да и не такой этот Петька, чтобы мог допустить себя свободно зарезать. Прямо скажем: не такой это человек. Но история всё-таки произошла с ним грустная.Хотя, говоря по совести, ничего такого грустного не произошло. Просто не рассчитал человек. Не сообразил. Опять же, на операцию в первый раз явился. Без привычки.А началась у Петюшки пшенная болезнь. Верхнее веко у него на правом глазу начало раздувать. И за три года раздуло прямо в чернильницу.Смотался Петя Ящиков в клинику. Докторша ему попалась молодая, интересная особа.Докторша эта ему говорила:— Как хотите. Хотите — можно резать. Хотите — находитесь так. Эта болезнь не смертельная. И некоторые мужчины, не считаясь с общепринятой наружностью, вполне привыкают видеть перед собой эту опухоль.Однако, красоты ради, Петюшка решился на операцию.Тогда велела ему докторша прийти завтра.Назавтра Петюшка Ящиков хотел было заскочить на операцию сразу после работы. Но после думает:«Дело это хотя глазное и наружное, и операция, так сказать, не внутренняя, но пёс их знает — как бы не приказали костюм раздеть. Медицина — дело тёмное. Не заскочить ли, в самом деле, домой — переснять нижнюю рубаху?»Побежал Петюшка домой.Главное, что докторша молодая. Охота была Петюшке пыль в глаза ей пустить — дескать, хотя снаружи и не особо роскошный костюм, но зато, будьте любезны, рубашечка — чистый мадаполам.Одним словом, не хотел Петя в расплох попасть.Заскочил домой. Надел чистую рубаху. Шею бензином вытер. Ручки под краном сполоснул. Усики кверху растопырил. И покатился.Докторша говорит:— Вот это — операционный стол. Вот это — ланцет. Вот это — ваша пшенная болячка. Сейчас я вам всё это сделаю. Снимите сапоги и ложитесь на этот операционный стол.Петюшка слегка даже растерялся.«То есть,— думает,— прямо не предполагал, что сапоги снимать. Это же форменное происшествие. Ой-ёй,— думает,— носочки-то у меня неинтересные, если не сказать хуже».Начал Петюшка Ящиков всё-таки свою китель сдирать, чтоб, так сказать, уравновесить другие нижние недостатки.Докторша говорит:— Китель оставьте трогать. Не в гостинице. Снимите только сапоги.Начал Петюшка хвататься за сапоги, за свои джимми. После говорит:— Прямо,— говорит,— товарищ докторша, не знал, что с ногами ложиться. Болезнь глазная, верхняя — не предполагал. Прямо,— говорит,— товарищ докторша, рубашку переменил, а другое, извиняюсь, не трогал. Вы,— говорит,— на них не обращайте внимания во время операции.Докторша, утомлённая высшим образованием, говорит:— Ну, валяй скорей. Время дорого.А сама сквозь зубы хохочет.Так и резала ему глаз. Режет и хохочет. На ногу посмотрит и от смеха задыхается. Аж рука дрожит.А могла бы зарезать со своей дрожащей ручкой!Разве можно так человеческую жизнь подвергать опасности?Но, между прочим, операция закончилась прекрасно. И глаз у Петюшки теперь не имеет опухоли.Да и носочки, наверно, он носит теперь более аккуратные. С чем и поздравляем его, ежели это так.
Объяснение:
Ні дерев, ні кущів, ні трави — нічого,
окрім безмежної і страшної пустелі.
Джек Лондон
Читаючи твори відомого американського письменника Джека Лондона можна відразу відчути, наскільки сильно автор зживається с героями своїх романів і оповідань, наскільки сильно він переживає те, що з ними відбувається і відчуває усю суперечливість їхнього життя. Джек Лондон прожив коротке життя – лише сорок років, але за час своєї творчої діяльності він створив багато творів, які й сьогодні викликають інтерес читачів.
Одним з таких творів є оповідання Джека Лондона «Жага до життя». Його назва досить красномовна, але якщо взяти дослівний переклад цієї назви на українську мову, то вона буде звучати як «Любов до життя». Така назва не може відобразити всю трагічність та напруженість подій, тому ємне слово «жага» якнайкраще заміняє слово «любов» та характеризує сюжетну лінію цього твору.
Жага – це більше ніж любов, жага, як пояснює тлумачний словник української мови, – це велике, нестримне бажання чого-небудь, а у даному випадку це нестримне бажання одного герою оповідання вижити та нестримне бажання другого герою збагатитися будь-якою ціною. Слово жага найбільш ємне і яскравіше, тому я думаю, що саме з цієї причини воно було обране для українського перекладу назви.
Той драматизм і ті випробування, які випали на долю шукачів золота із оповідання «Жага до життя», вражають, а людська сила волі та духу викликає захоплення. На мій погляд, саме сила волі до вижити герою твору. Крім того, незважаючи на всілякі труднощі, герой оповідання не зрадив найголовнішим людським цінностям, він у будь-якій ситуації залишався людиною, справжньою Людиною з великої літери. Цій людині золото не затьмарило очі. Герой ставився до нього не настільки шанобливо, щоб віддати своє життя заради збагачення. Адже розсудлива людина повинна розуміти, що якщо ти залишишся з золотом, але загинеш, то навіщо тоді це багатство? Отже сила волі, людяність, мужність, цілеспрямованість і розсудливість – ось риси, які до вижити головному герою оповідання.
Джек Лондон відобразив у цьому творі двох людей, які за своїм характером і своєю поведінкою були повними протилежностями. Це два образи, один з яких втілив в собі позитивні риси, а другий – негативні. В оповіданні автор надав позитивному герою ті риси, які, на його думку, повинен мати справжній чоловік. Це і мужність, яка до йому перемогти вовка, і цілеспрямованість, і надзвичайна сила волі, і людяність (він по-християнські поховав товариша, що його зрадив і кинув у біді), і головне – жага до життя, яка і до йому вижити. А ось негативний герой, перш за все, відрізняється підлістю, бо він кинув свого товариша у біді, жадібністю та невмінням розсудливо поводитися у складних ситуаціях. Гадаю, що саме з цієї причини він і загинув.
Отже справжній чоловік, на думку Джека Лондона, повинен мати такі ж самі риси характеру, як і головний герой оповідання «Жага до життя», що зображений в творі як людина, яка останнього виборює право на життя і врешті-решт перемагає. Письменник акцентує увагу на тому, що право на життя досягається не тільки за до грубої сили, а й завдяки моральним якостям людини.
У зображенні боротьби Людини за життя автор показує незламний характер справжнього чоловіка, який навіть в екстремальних умовах не зраджує саму собі. Герой кинув золото заради інших цінностей, він не став їсти останки свого друга навіть під загрозою загибелі від голоду і привласнювати його золото, він жаліє його, а не радіє за приводу гибелі напарника. Це визиває почуття гордості за те, що на світі існують такі Люди і сподівання на те, що їх у нашому суспільстві переважна більшість.
Я вважаю, що коли людина с гідністю і честю виходить з важких випробувань, достойно переносить будь-яке горе і при цьому не втрачає людських якостей та не відступається від моральних цінностей, вона назавжди залишиться справжньою людиною, Людиною з великої літери.
