Коли почалася Вітчизняна війна, князь Андрій добровільно йде в армію. Він відмовляється служити в штабі при» особі государя". На його переконання, тільки служба в діючій армії дасть йому впевненість, що він буде корисний на війні. Отримавши в командування полк, князь Андрій ще більше зближується з народом. «У полку його називали наш князь, ним пишалися і його любили". Таким чином, в душевному оновленні князя Андрія головну роль зіграли прості російські солдати.
Важка рана, отримана на Бородінському полі, обриває діяльність князя Андрія. Але допитлива думка його продовжує працювати і під час хвороби. Лежачи на перев'язувальному пункті, він підводить підсумок своєму життєвому шляху. Князю Андрію пристрасно хочеться жити,і в той же час він думає: "але хіба не все одно тепер?. . А що буде там(тобто після смерті) і що таке було тут? Чому мені було шкода розлучатися з життям? Що було в цьому житті, чого я не розумів і не розумію» .
І в ці хвилини його осіняє вогняна думка про величезну, загальної, всепрощаючої любові до людей, яку він приніс би, якби залишився живий. Але князю Андрієві не судилося оговтатися від рани. У Ярославлі, куди його перевезли Ростови, він зрозумів, що вмирає. У напівбреду, в години страждальницького усамітнення він мучительно роздумує про те, що таке вічна любов, і приходить до свідомості, що вона вимагає зречення від життя: «Все, всіх любити, завжди жертвувати собою для любові означало нікого не любити, означало не жити цим земним життям» . Це була явна ознака душевного перелому.
Однак, коли поруч з ним знову опинилася Наташа, князь Андрій знову повертається до думки про життя і про земне кохання. "Все, що є, все існує тільки тому, що я люблю», — міркує він. Так борються в його душі два суперечливих твердження: любов є життя і любов є смерть.
Перемагає друге. "Душа його була не в нормальному стані", - пояснює автор. Князь Андрій приходить в кінцевому підсумку до ідеалістичного розуміння любові і смерті: «любов є бог, і померти значить, мені, частинці любові, повернутися до загального і вічного джерела» . Він сам розумів, що в цих думках чогось бракувало, що в них «щось було одностороннє, особисте, розумове-не було очевидності» .
Незадовго до смерті йому сниться важкий сон. Уві сні він знову бореться за життя, відчуваючи болісний страх смерті. Але смерть і уві сні перемагає, і князь Андрій прокидається з думкою, що смерть — це звільнення. З цією думкою він і вмирає.
Передсмертні думки його-думки людини, надламаного хворобою і стражданнями, невластиві тверезому розуму князя Андрія. Для духовного вигляду князя Андрія характерні не ці «передсмертні роздуми, пофарбовані містицизмом, а його допитливий, тверезий, матеріалістичний розум, його прагнення до громадської діяльності, його любов до народу, боротьбі за щастя якого він присвятив би життя, якби не помер від рани. Смерть обірвала його шукання.
Духовний вигляд князя Андрія і вся його діяльність дають право припустити, що, якби він залишився живий, шукання привели б його в
Объяснение:
В первое наше знакомство с Владимиром Дубровским перед нами предстает молодой, уверенный в себе и своем будущем дворянин, гвардейский корнет, мало когда задумывающийся о том, откуда берутся деньги и сколько их у его отца есть. С проблемой нехватки денег Владимир никогда не сталкивался, потому как, будучи единственным сыном своего отца, хоть далеко и небогатого дворянина, он “получал из дому более, нежели должен был ожидать”. А, известное дело, если деньги достаются легко, то очень легко с ними и расставаться. Так было и с Владимиром: “Он позволял себе роскошные прихоти, играл в карты и входил в долги, не заботясь о будущем и предвидя себе рано или поздно богатую невесту, мечту бедной молодости”. Одним словом, наследник Андрея Гавриловича Дубровского в первое наше с ним знакомство показался нам ничуть не выдающимся, молодому человеку были свойственны все те шалости и поступки, которые, не задумываясь, можно приписать почти всем молодым людям его возраста и сословия.
