Твір П’єса «Наталка Полтавка» І. Котляревського — один із перших драматичних творів нової української літератури, який реалістично змалював життя українського села XIX століття. В основу сюжету автор поклав типові моменти дійсності: віддання дівчини заміж за багатого, нелюба і розлучення з коханим парубком, бідняком. В народних піснях, думах того часу теж дуже часто зустрічається подібна життєва ситуація. Тому головна героїня п’єси «Наталка Полтавка» — цілком типовий образ української дівчини, представниці народних мас, який завдяки вдалому перу письменника об’єднав у собі найкращі риси дівчини-українки: розум, любов, добре серце. її духовна сила і чарівна краса дивують нас і зараз. З теплотою й щирістю змальовує письменник образ Наталки. Це — образ чесно роботящої, здібної селянської дівчини, багатою душевною красою. Досить правдиву її характеристику подає виборний: «Золото — не дівка!… Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре це, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка удяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». Але не тільки цими рисами приваблює образ Наталки. Вона мужня, рішуча, з тверезим поглядом на життя. Наталка добре усвідомлює нерівність між бідною селянкою і багатим возним. «Ви пан, — говорить Наталка возному, — а я сирота; ви багатий, п я бідна; ви возний, а я простого роду». Ця розмова показує, що солянська дівчина розумніша за хитрого «юристу». Наталка не лише кохає й страждає; вона здатна захистити свою гідність, нона бореться за здійснення своїх мрій, за своє щастя. Ось чому розмова її з матір’ю про женихів показує її здатність до глибокої критичної оцінки людей. В поведінці Наталки яскраво виявляється усвідомлення своєї людської гідності. Ось чому є характерними слова її пісні: Небагата я і проста, но чесного роду, Не стижуся прясти, шити і носити воду. Вона весь час турбується про свою матір, дуже лагідна і ніжна у розмові з нею, що свідчить про велику повагу і любов до рідної неньки. Та й взагалі з усіма людьми Наталка поводиться доброзичливо, з відкритою душею. «Добра дитина», — каже про неї Терпилиха. Про її добре серце говорить і виборний. Материні сльози й докори примушують її погодитись вийти заміж за возного. Вона готова на самопожертву, щоб заспокоїти в старості матір. Така ситуація була дуже типовою для українського села XVIII-XIX століття, коли бідну дівчину примушували батьки або вона сама жертвувала своїм коханням, щоб якось забезпечити, покращити долю, злиденне життя родини. Але Наталка здатна і до сміливих, рішучих дій. Коли повернувся Петро, вона рішуче виступає проти звичаїв, не відступає перед погрозами возного і заявляє: «І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду». Так в образі Наталки Котляревський змалював типові риси простого українського народу: енергійність, здатність до боротьби, усвідомлення своєї гідності, волелюбність. Наталка, протестуючи проти одруження з возним, оцінює це одруження для себе, бідної дівчини, як кріпацтво. «У пана така жінка буде гірше наймички… буде кріпачкою», — говорить вона виборному. В цих словах чути негативне ставлення до кріпосницьких відносин. В образі Наталки Котляревський живо й реалістично підносить високі розумові і моральні якості низів тогочасного суспільства. Якщо образи возного й виборного показані в сатиричному плані, то Наталка — образ цілком позитивний. Це відчувається не тільки в її поведінці, але й у мові.
Со сказками удивительного датского сказочника мы знакомимся, еще не научившись читать. «Стойкий оловянный солдатик» и «Гадкий утенок», «Дюймовочка» и «Русалочка» становятся нашими друзьями еще в раннем детстве. И все же из всех сказок X. К. Андерсена мне больше всего нравится «Снежная королева». Это сказка о верной дружбе, о силе преданной любви.
В глаз и сердце доброго и жизнерадостного Кая попадают осколки волшебного зеркала, и сердце его постепенно превращается в кусок льда, а глаза вместо хорошего начинают видеть только злое, уродливое. Воспользовавшись этим, красивая, но холодная Снежная королева очаровывает мальчика и увозит его в свой хрустальный замок, далеко-далеко на Север.
Маленькая Герда не знала, что же на самом деле произошло с Каем, но видела, как изменилось его поведение: он стал злым, жестоким. А потом Кай и вовсе пропал и храбрая девочка отправил ась на его поиски. Она верила, что найдет своего названого брата, чегобы ей это ни стоило.
Много странствий и приключений выпало на долю Герды, но все непреодолимые преграды рушились перед силой ее любви к Каю. Конечно, Герда нашла заколдованного братца. Ее горячие слова и слезы растопили лед в его сердце, и холодный, насквозь продуваемый ветрами дворец Снежной королевы рухнул, как и ее чары. Дети вернулись домой и путешествие закончилось. Но оно начнется вновь, и мы еще не раз переживем эти приключения — столько, сколько мы будем снова и снова перечитывать эту замечательную книгу.
Сатирическую картину петербуржского общества создают визитеры, посещающие Обломова. Это «светский человек» Волков, тратящий свою жизнь на пустую суету раутов и приемов: «- Да мало ли домов! Теперь у всех дни: у Савиновых по четвергам обедают, у Маклашиных - пятницы, у Вязниковых - воскресенья, у князя Тюменева - середы. У меня все дни заняты! - с сияющими глазами заключил Волков». Это «канцелярская крыса» Судьбинский, представляющий бюрократический Петербург: «Да много кое-чего: в письмах отменили писать «покорнейший слуга», пишут «примите уверение»; формулярных списков по два экземпляра не велено представлять». Это литератор Пенкин, который пишет обо всем и ни о чем: «О торговле, об эмансипации женщин, о прекрасных апрельских днях, какие выпали нам на долю, и о вновь изобретенном составе против пожаров». Обломов, как умный человек, понимает всю пустоту этих людей, их занятий, тех сфер жизни, что они представляют. Герою скучно и неинтересно заниматься тем же. А предложить что-то свое он не может – «обломовщина проклятая» не позволяет. Сатирическими красками обрисован и слуга Обломова Захар, который также является жертвой крепостничества. Наверное, именно в образе Захара, в описании его отношений с «барином» больше всего сатирического в романе: «Захар не старался изменить не только данного ему богом образа, но и своего костюма, в котором ходил в деревне».
П’єса «Наталка Полтавка» І. Котляревського — один із перших драматичних творів нової української літератури, який реалістично змалював життя українського села XIX століття. В основу сюжету автор поклав типові моменти дійсності: віддання дівчини заміж за багатого, нелюба і розлучення з коханим парубком, бідняком. В народних піснях, думах того часу теж дуже часто зустрічається подібна життєва ситуація. Тому головна героїня п’єси «Наталка Полтавка» — цілком типовий образ української дівчини, представниці народних мас, який завдяки вдалому перу письменника об’єднав у собі найкращі риси дівчини-українки: розум, любов, добре серце. її духовна сила і чарівна краса дивують нас і зараз. З теплотою й щирістю змальовує письменник образ Наталки. Це — образ чесно роботящої, здібної селянської дівчини, багатою душевною красою. Досить правдиву її характеристику подає виборний: «Золото — не дівка!… Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре це, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка удяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». Але не тільки цими рисами приваблює образ Наталки.
Вона мужня, рішуча, з тверезим поглядом на життя. Наталка добре усвідомлює нерівність між бідною селянкою і багатим возним. «Ви пан, — говорить Наталка возному, — а я сирота; ви багатий, п я бідна; ви возний, а я простого роду». Ця розмова показує, що солянська дівчина розумніша за хитрого «юристу». Наталка не лише кохає й страждає; вона здатна захистити свою гідність, нона бореться за здійснення своїх мрій, за своє щастя. Ось чому розмова її з матір’ю про женихів показує її здатність до глибокої критичної оцінки людей. В поведінці Наталки яскраво виявляється усвідомлення своєї людської гідності. Ось чому є характерними слова її пісні:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Вона весь час турбується про свою матір, дуже лагідна і ніжна у розмові з нею, що свідчить про велику повагу і любов до рідної неньки. Та й взагалі з усіма людьми Наталка поводиться доброзичливо, з відкритою душею. «Добра дитина», — каже про неї Терпилиха. Про її добре серце говорить і виборний. Материні сльози й докори примушують її погодитись вийти заміж за возного. Вона готова на самопожертву, щоб заспокоїти в старості матір. Така ситуація була дуже типовою для українського села XVIII-XIX століття, коли бідну дівчину примушували батьки або вона сама жертвувала своїм коханням, щоб якось забезпечити, покращити долю, злиденне життя родини. Але Наталка здатна і до сміливих, рішучих дій. Коли повернувся Петро, вона рішуче виступає проти звичаїв, не відступає перед погрозами возного і заявляє: «І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду». Так в образі Наталки Котляревський змалював типові риси простого українського народу: енергійність, здатність до боротьби, усвідомлення своєї гідності, волелюбність. Наталка, протестуючи проти одруження з возним, оцінює це одруження для себе, бідної дівчини, як кріпацтво. «У пана така жінка буде гірше наймички… буде кріпачкою», — говорить вона виборному. В цих словах чути негативне ставлення до кріпосницьких відносин. В образі Наталки Котляревський живо й реалістично підносить високі розумові і моральні якості низів тогочасного суспільства. Якщо образи возного й виборного показані в сатиричному плані, то Наталка — образ цілком позитивний. Це відчувається не тільки в її поведінці, але й у мові.