ответ:Произведение В. Астафьева «Конь с розовой гривой» автобиографично. Это воспоминание о собственном детстве. Действие рассказа происходит в одной из сибирских деревень на реке Енисей в первые годы после гражданской войны. Это было тяжелое время. Страна была разорена войной, люди жили бедно, им не хватало самого необходимого — еды, вещей и многих привычных для нас вещей.
Герой рассказа — маленький мальчик, сирота. О его отце нам ничего не известно, а мать его утонула. О ней он вспоминает лишь, когда пьяный сосед начинает его жалеть: «Мать-то ты хоть помнишь?» Его воспитанием занимается бабушка, а дедушка приезжает с «заимки» время от времени. И его приезд для мальчика — радость. Бабушка была строгая с внуком, воспитывала его в труде. Для того чтобы получить «пряник конем», нужно было поработать: набрать земляники для продажи.
Еще с первых строк рассказа мы узнаем, что «конь с розовой гривой» — это всего лишь «пряник конем». Быт деревни беден, поэтому пряник кажется сказочно красивым: «Он белый-белый, этот конь. А грива у него розовая, хвост розовый, глаза розовые, копыта тоже розовые». Это не столько еда, вкусное лакомство, это еще и удовольствие, которое хочется растянуть, а может быть, и единственная игрушка: «Пряник можно засунуть под рубаху, бегать и слышать, как конь лягает копытами в голый живот. Холодея от ужаса — потерял! — хвататься за рубаху и со счастьем убеждаться, что он тут, конь-огонь!..»
В наше время кажется странным, что для детей «пряник конем» — желанная мечта. Но в то время дети не были избалованы вкусной едой, порой даже не всегда ели досыта. В рассказе Астафьева ребятишки показаны постоянно голодными. Бабушка героя «никогда не позволяла таскаться с кусками хлеба. Ешь за столом, иначе будет худо».
ответ: Дружба. Що означає це слово? У тлумачному словнику української мови можна прочитати таке визначення: «Добрі, приязні стосунки на основі взаємної прихильності й відданості». Отже, це найчастіше стосунки, які можуть виникати внаслідок спільної діяльності, єдності думок, інтелектуальних почуттів, естетичної потреби. Саме це стає, на мій погляд, основою дружби.
Французький філософ Вольтер сказав: «Дружба – це весілля душі». А втім, не треба бути філософом, щоб знати, наскільки чудово, коли в тебе є справжній друг. Знайти його
іноді вдається не кожному, бо люди різні за характерами, уподобаннями, а щоб домогтися тієї прихильності з боку іншої людини, потрібна величезна робота розуму й серця.
Письменники у творах дуже часто звертаються до змалювання образів сміливих та самовідданих друзів, наприклад, Микола з п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка», Гнат Карий з драми Т. Шевченка «Назар Стодоля».
Яскравими прикладами справжньої дружби були стосунки видатних людей. Дуже часто в критичні хвилини життя допомагала саме згуртованість, прагнення подати руку в критичних ситуаціях. Нам відомі факти з біографії національного
генія Т.Г. Шевченка, коли завдяки міцній підтримці з боку видатних художників І. Сошенка, К. Брюллова, письменників Є. Гребінки, В. Жуковського та інших діячів культури майбутнього поета було викуплено з кріпацтва у 1838 році. Цей крок кращих представників української інтелігенції подарував світові не тільки великого майстра слова, а й видатного художника.
Відомі своєю творчою дружбою Гулак-Артемовський та Г. Квітка-Основ’яненко, М. Кропивницький та І. Тобілевич, І. Манжура та О. Потебня, В. Стефаник, Л. Мартович та М. Черемшина, X. Алчевська та О. Кобилянська. Саме дружба допомагала їм вирішувати серйозні проблеми, вдосконалювати свою майстерність. Це приносило іншим людям велику користь. Наприклад, наслідком дружби Марка Вовчка з французьким фантастом Жюлем Берном було видання в Росії перекладених 15 романів письменника.
Отже, дружба починається з віддачі духовних багатств. Потреба в людині народжується з бажання знайти в іншому джерело радощів. Не випадково філософи вважають характерною рисою справжньої дружби поділення радощів, а не висловлення співчуття у важку хвилину.
Українські письменники зображували чисті почуття дружби своїх героїв, яка не мала меж, допомагала вистояти в роки грізних лихоліть. Ми беремо за приклад дружбу Марка Безсмертного та Григорія Задніпровського (М. Стельмах «Правда і кривда»), співчуваємо горю ліричного героя з поеми П. Тичини «Похорон друга».
Зараз, коли в нашому суспільстві відбуваються корінні зміни, коли кожна людина стурбована більше матеріальним забезпеченням, не можна забувати про одвічні цінності духовного зросту. Треба вірити в дружбу, берегти це почуття. Бо дружба, як і любов, може зникнути в одну мить, вона не терпить обману, зради у довірі. До цього варто прагнути, допоки носити нам ім’я людини, а дружба нехай буде крилами душі нашої.
Объяснение:
У меня дома живёт воспитанный будильник. Когда я рассказываю об этом друзьям,мне никто не верит,поэтому расскажу в сочинение. Он стоит у меня на тумбочке,возле кровати,выглядеть он очень чисто и опрятно:он зелёного цвета,с красивой бабочкой,красного цвета,а на ушках у него бандики. Характер у него добрый и спокойный. И когда он меня будит,он не орет как все остальные,а говорит спокойным голосом"Пора вставать,просыпался,сегодня нас ждёт много нового и интересного". Мне подарили этот будильник,когда мне было 6 лет. Я к нему очень привыкла. И я его очень люблю.