Каковы судьбы мцыри и его характер? что делал, что видел и о чем вспоминал герой на воле? о чем тоскует он и печалится? почему не желал мцыри « людской»?
Действия в поэме происходят во время войны на Кавказе. Маленький мальчик Мцыри попал в плен к русскому генералу, который хотел воспитать его как настоящего мужчину. Но ребенок тяжело заболел и совсем отказывался от еды. Тогда генерал отвез его в мужской монастырь в Грузии и отдал на попечение монахов. Монахи вылечили мальчика и оставили жить у себя. Мцыри вырос замкнутым, молчаливым юношей. Я думаю, что этому долгая жизнь в монастырских стенах. Надо сказать, что жизнь в монастыре очень тяжелая, не для всех она подходит. Во-первых, нужно истово верить в бога и постоянно молиться, участвовать в многочасовых службах, строго поститься, т.е. ничего не есть и ко всему прочему, много работать. Ведь жители монастыря сами себя обслуживают. Этот образ жизни, наверное, не совсем подходит для молодых людей, которым хочется дружить, влюбляться, жениться. Не надо забывать, что Мцыри родился в горах. Всем известна горячая кровь горцев. Можно представить, что творилось у молодого человека в душе. Как все кипело от негодования, но условия требовали смирения…. Именно поэтому, я считаю, Мцыри был замкнутым и молчаливым. Когда настало время принять постриг, юноша устроил побег из монастыря. Ему захотелось с неведомой силой и страстью всей его души, вернуться в родные края, где он родился. Он вспоминает отчий дом, своих родителей. Радуется глотку свежего воздуха. Это не просто свежий воздух – так пахнет свобода! Тоскует и печалится Мцыри о своих загубленных молодых годах, о потерянной душе. Он понимает, что, вырвавшись на свободу, очень трудно будет найти себя в этой новой для него жизни. Он боится этого, от того «не желает людской». Когда он подсматривал за молодой грузинкой, он не понимал чувств, которые нахлынули на него. Он воспринимает девушку как некое чудо, творенье Божье. Про себя он говорит: «Но страх не сжал души моей… Я сам, как зверь, был чужд людей… И полз, и прятался, как змей…»
Научный:Сегодня я нашёл рыбу очень редкого вида.Её очень трудно поймать.Говорят что эту рыбу видел учёный только один раз в 1966 году.Передовали что будет солнечно и без осадков вот я и пошёл на улов.Завтра будут показывать по телевизору на канале Новости Дня.Для этой рыбы есть много имён но ни как не определятся в выборах потому как рыба не стандартного состава. Художественный:Сегодня увидела в первый раз как рыбка играется в воде.Она плескалась и прыгала с такой лёгкостью как,бабочка в полёте.Это было неповтаримо.Потому как ты видешь в первые перед сабой маленькую и красивую рыбку.И день стал веселее!
Ця детективна історія починається з того, що в родині далеко не пересічних українців, а «справжніх патріотів» з’являється машина червоного кольору «корида». Машка (так лагідно називають не новий автомобіль) незвичайна, але про те ніхто поки не знає. І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім. Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі. Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида. Ось який він, той козак: «У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне. Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням? Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо. Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат: «Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14). Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать: «Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).
