Про комічний у творчості Н. В. Гоголя: традиції й новаторство
Гумор, сатира лежать в арсеналі багатьох художників віддавна. Давньогрецький сатирик і гуморист Аристофан був продовжувачем більше древніх традицій, що йдуть своїми коріннями в мифотворчество, фольклор. Відомо, що сміх – справа серйозне, сміху боїться навіть той, хто нічого не боїться. Не випадково, що так само давно людина намагається освоїти “механізми” комічних прийомів.
Мистецтвознавці всього миру з повагою ставляться до класифікації комічного, котру запропонував давньогрецький мислитель Аристотель. Ідеї його цілісної концепції комічного, викладені в знаменитій “Поетиці” (”Про мистецтво поезії”), послужили початком для формування комічного як естетической, філософської категорії. Помітну дещицю у вивчення природи комічного й у продовження аристотелевских досвідів вніс В. Пропп, зокрема, у книзі “Проблеми комізму й сміху”. Ця робота дає коштовні методологічні рекомендації вченим-філологам і вчителям-словесникам, що бажають зрозуміти поетику й естетику смехового творчості, смеховой культури, по-новому оцінити майстерність, здавалося б, добре вивченого класика – Н. В. Гоголя. У своїй книзі В. Пропп виділяє три основних які традиційно використовуються для створення комічного ефекту в художньому творі: комічна ситуація, комічний характер і комічні язикові засоби. Розгляд гоголівської творчості крізь призму цих трьох прийомів комічного дійсно цікаво й науково плідно.
Звернемося до комічної ситуації. На думку В. Проппа, майже кожна життєва ситуація може викликати сміх, якщо присутні умови, які сприяють трансформації “звичайної” ситуації в “рішуче комічну”. Виключення становить лише область страждань, що було відзначено ще Аристотелем1. Комічна ситуація наступає тоді, коли з людьми раптово “відбувається щось неприємне, чого вони не чекали й що порушує мирний плин їхнього життя”2. Такий людський стан В. Пропп називає “деяким несподіваним посоромленням людської волі”3. Не всяке “посоромлення волі” комічно, а тільки “невдача в дрібних, життєвих людських справах, викликана настільки ж дрібними обставинами”4. М. Рюміна визначає комічну ситуацію як “руйнування ілюзій суб’єкта гача стосовно об’єкта”5. Обов’язковою же ознакою комічної ситуації є аспект несподіванки, на який указували Аристотель, Кант, Шопенгауер і інші. Комізм підсилюється, якщо раптовість такого “посоромлення” відбувається одночасно й для “об’єкта комічного”, і для читача або глядача6.
“Посоромлення волі” людини в комічній ситуації може бути викликане як внутрішніми причинами, що криються в натурі людини, так і обставинами, які перебувають поза ним. Наприклад, в “Ревізорі” Гоголя Бобчинский, що намагається підслухати за дверима розмова городничего з таємничим “ревізором”, настільки сильно налягає на ці двері, що зненацька падає разом з нею на сцену. Дана комічна ситуація допомагає авторові розкрити незначність устремлінь і злиденність цього комічного персонажа, а також підсилити динаміку комедійної інтриги. Інший приклад комізму через “посоромлення волі” можна знайти в “Невському проспекті” Гоголя, де недалекий і вульгарний Пирогов, що намагається доглядати за дружиною “бляшаних справ майстри” Шиллера, виявляється зненацька висічений її чоловіком за до своїх співвітчизників:
И німці схопили за руки й ноги Пирогова. Дарма силкувався він відбиватися; ці три ремісники були самий дужий народ із всіх петербурзьких німців і надійшли з ним так грубо й неввічливо, що, зізнаюся, я ніяк не знаходжу слів до зображення цієї сумної події7.
Комічність даної ситуації підсилюється автором за до введення ще двох комічних прийомів. Перший з них полягає в тім, що “посоромлення” гоголівського героя здійснено персонажами в стані сильного сп’яніння, що саме по собі вже несе подвійний заряд комічності. Друга ситуація, що підсилює комічний ефект даної сцени, полягає в наступному поводженні поручика Пирогова: спочатку він “із гнівом і обуренням” палко бажає помститися своїм кривдникам, але, з’ївши два листкових пиріжки в кондитерській і “вирізнившись у мазурці” на вечорі в приятеля, швидко забуває про свою ранкову ганьбу й продовжує своє безцільне й самовдоволене існування. Один із прийомів створення комічної ситуації – автоматизм мовлення, коли комічний персонаж у хвилюванні, похапцем, поспіхом або через неуважність говорить не зовсім те, що хоче сказати8. Або коли комічний герой просто “проговорюється”, тобто непомітно для себе говорить правду. Гоголь часто використовує цей прийом: наприклад, в “Ревізорі” Хлестаков, захоплений своєю натхненною неправдою, зненацька проговорюється, що може викрити його в очах чиновників, упевнених у тім, що мають справу з теперішнім ревізором. Або коли городничий, що поспішає розпорядитися про авральне збирання міста, наказує:
Самсон Вырин служит станционным смотрителем на почтовой станции. В его обязанности входит выдавать и принимать лошадей от проезжающих, записывать их данные и т.д. Работа станционного смотрителя совсем не так легка, как кажется:
"Какова должность...? Не настоящая ли каторга? Покою ни днем, ни ночью. Всю досаду, накопленную во время скучной езды, путешественник вымещает на смотрителе. <...> В дождь и слякоть принужден он бегать по дворам; в бурю, в крещенский мороз уходит он в сени, чтоб только на минуту отдохнуть от крика и толчков раздраженного постояльца."
Станция, где служит Самсон Вырин, находится в селе Н. недалеко от города С*** где-то в глубинке России:
"...взял вольных лошадей и пустился в село Н..."
"Я приехал в село при закате солнца и остановился у почтового домика."
"...смотритель выпросил у С*** почтмейстера отпуск на два месяца..."
Самсон Вырин - свежий и бодрый мужчина в возрасте около 50 лет:
"Вижу, как теперь, самого хозяина, человека лет пятидесяти, свежего и бодрого, и его длинный зеленый сертук с тремя медалями на полинялых лентах."
Самсон Вырин - бедный, простой человек:
"Бедняк занемог сильной горячкою..."
Самсон Вырин - отставной военный:
"...остановился в Измайловском полку, в доме отставного унтер-офицера, своего старого сослуживца..."
"...старый солдат просит с ним увидеться..."
Судя по всему, Самсон Вырин участвовал в военных сражениях - об этом говорят три медали на его сюртуке:
"...с тремя медалями на полинялых лентах."
Самсон Вырин - вдовец. Он воспитывает 14-летнюю дочь Дуню, которой очень гордится:
"...вышла из-за перегородки девочка лет четырнадцати и побежала в сени..."
"Красота ее меня поразила. «Это твоя дочка?» — спросил я смотрителя. «Дочка-с, — отвечал он с видом довольного самолюбия, — да такая разумная, такая проворная, вся в покойницу мать»."
Самсон Вырин очень любит свою дочь:
"А я-то, старый дурак, не нагляжусь, бывало, не нарадуюсь; уж я ли не любил моей Дуни, я ль не лелеял моего дитяти; уж ей ли не было житье?"
Самсон Вырин - человек мирный, услужливый, скромный и не очень корыстный:
"Сии столь оклеветанные смотрители вообще суть люди мирные, от природы услужливые, склонные к общежитию, скромные в притязаниях на почести и не слишком сребролюбивые."
Самсон Вырин - открытый, общительный человек:
"...мы втроем начали беседовать, как будто век были знакомы."
Самсон Вырин - добрый и доверчивый человек. Он уступает свою кровать якобы больному гусару, не замечая обмана. В результате этот гусар увозит его дочь из дома:
"...так полюбился доброму смотрителю..."
"...Как быть! смотритель уступил ему свою кровать, и положено было, если больному не будет легче, на другой день утром послать в С *** за лекарем."
Самсон Вырин любит выпить:
"Я не ошибся: старик не отказался от предлагаемого стакана. Я заметил, что ром прояснил его угрюмость."
"Слезы сии отчасти возбуждаемы были пуншем, коего вытянул он пять стаканов в продолжении своего повествования..."
Добрый Самсон Вырин любит соседских детей. Он возится с ними и угощает их орехами:
"Как не знать! Он выучил меня дудочки вырезывать. Бывало (царство ему небесное!), идет из кабака, а мы-то за ним: «Дедушка, дедушка! орешков!» — а он нас орешками и наделяет. Все, бывало, с нами возится."
Когда Дуня сбегает из дома с гусаром Минским, Самсон тяжело переносит этот удар и в 3-4 года превращается в старика:
"Старик не снес своего несчастья; он тут же слег в ту самую постель, где накануне лежал молодой обманщик."
"Это был точно Самсон Вырин; но как он постарел! ...я смотрел на его седину, на глубокие морщины давно небритого лица, на сгорбленную спину — и не мог надивиться, как три или четыре года могли превратить бодрого мужчину в хилого старика."
Уехав в Петербург, Дуня не пишет отцу и не приезжает к нему. Старик-отец очень страдает от этого:
"Вот уже третий год, — заключил он, — как живу я без Дуни и как об ней нет ни слуху, ни духу. Жива ли, нет ли, бог ее ведает."
В конце концов Самсон Вырин спивается с горя и умирает. Его дочь Дуня приезжает к нему, когда старика уже нет в живых:
"...старый смотритель с год как помер..."
"Вот летом проезжала барыня, так та спрашивала о ст
Объяснение:
