Тем временем компаньоны поселились в местной гостинице, и Бендер отправился к архивариусу искать след пропавшего орехового гарнитура. Им оказался хитрый и жадный старик Варфоломей Коробейников. От него великий комбинатор узнал, что один из стульев находится у Грицацуева, а остальные хранятся в московском музее мебели. Вслед за Бендером у Коробейникова появился отец Федор, и архивариус подсунул ему ордера на другой гарнитур.
Узнав, что гражданин Грицацуев умер, Остап Бендер решил жениться на вдовушке – «знойная женщина – мечта поэта» – и проверить оставшийся у нее стул на наличие бриллиантов. Но поиски ни к чему не привели, и компаньоны отправились в Москву
Объяснение:
Нормально? могу подробнее
Рождество Христово – главный праздник для христиан, который католики отмечают 25 декабря, а православные христиане в волшебную ночь с 6 на 7 января, хотя точная дата рождения Иисуса никому не известна. До конца IV века Рождество праздновали 6 января, и назывался этот праздник Богоявлением.
Основа этой даты – рождение Иисуса Христа, посланника Бога, в человеческой плоти, который пришел на Землю для человечества от грехов.
Иисус – сын простого плотника Иосифа и Девы Марии. История праздника берет свое начало с того момента, когда к Марии спустился ангел и сообщил, что скоро она подарит миру Божьего посланника.
Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим він був і до матері. Одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.
Коли Тарас Бульба привіз своїх синів на Запорізьку Січ, «швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. …Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола».
Почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської Польщі. «За один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м’якість, стали тепер грізними і сильними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших».
Остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. Він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під Дубно обрали курінним. Загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.
Андрій спочатку теж «увесь поринув у чарівну музику куль і мечів». Він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. Та доля звела його знову з колишньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. Краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. Це його й погубило. Андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. Батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-християнськи. Так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.
Були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. Тому й загинули — один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий — зрадником на власне безчестя й горе батька.