Публій Вергілій Марон (70—19 рр. до н. е.) — найуславленіший поет імператорського Риму. Народився Вергілій у Мантуї в сім’ї землевласника, навчався у Мілані, а потім — у Римі. Адвокатська кар’єра не стала реальністю — Вергілій не мав ораторських здібностей, до того ж був дуже сором’язливим. «Високий на зріст, сором’язливий, з селянським обличчям, слабкого здоров’я»,— так описує його античний біограф. Повернувшись у 45 р. на батьківщину, Вергілій переживає велике потрясіння: у батька відбирають маєток на користь Августових ветеранів. Через 4 роки помістя Вергілію повернули, за що той був усе життя вдячний та зобов’язаний Августові, політику якого він підтримає й пропагуватиме потім у своїй поезії. Перший великий твір Вергілія — «Букопліки» (в пер. з гр. «Пастуші вірші») — створений приблизно у 39 р. до н. е. У десяти еклогах (маленьких поемах) зображене мирне життя пастухів, їхні почуття, пов’язані зі світом прекрасної природи. Цікаво, що в «Буколіках» автор пише про початок «золотої доби», який настане після народження Божественного немовляти. Невідомо, чи йшлося про реальну дитину, яка повинна була народитися в якомусь із знатних сімейств, чи, як вважали у середні віки та в добу Відродження, про народження самого Ісуса Христа. Другий твір Вергілія — «Георгіки» («Землеробські вірші») — створений близько 29 р. до н. е. і теж присвячений людині і природі, але містить у собі цілком конкретні поради щодо землеробства, садівництва, тваринництва та бджільництва. Найзнаменитіший твір поета — поема «Енеїда» (19 р. до н. е.) стала національним римським епосом. У ній розповідається про подвиги Енея, троянського героя, родоначальника римського народу. У 29 р після багатьох попередніх робіт Вергілій приступив до Енеїди і, пропрацювавши над нею кілька років в Італії, вирушив до Греції та Азії, щоб вивчити на місці театр дії своєї поеми і надати своїй праці більше життєвої правди. В Афінах він зустрів Августа, який умовив його повернутися в Італію. По дорозі в Рим Вергілій захворів і помер в Брундизії в 19 р. до н.е.
Главная героиня сказки С.Маршака "Двенадцать месяцев"-скромная и трудолюбивая Падчерица.Живя с Мачехой и Сестрицей,девочка трудится не покладая рук,выполняя всю работу по дому и прихоти ленивой сестры.Зимой и летом,в снег и дождь,Братья месяцы видят девочку за работой,она на речке и в лесу,в поле и огороде.Кроткая сирота,которой помыкает Мачеха-Старуха,сварливая и злая.Падчерица любит зверей,понимает природу,любуется красотой леса даже зимой. Полная противоположность Падчерицы-Королева,взбалмошная, капризная и своенравная девчонка,живущая во дворце и правящая страной.Отдавая приказы,Королеве короче казнить человека,чем помиловать.Выросшая без родителей и должного воспитания, Королева вызывает сочувствие у окружающих,а под надменностью и спесивостью скрывается бес и несамостоятельность. Незнание законов природы и сумасбродство приводят Королеву в зимний лес,где встреча с Падчерицей меняет характер правительницы и заставляет о многом задуматься .Обе девочки сироты,выросшие без любви и ласки родителей,одну окружали грубость и злость,а вторую-притворство и лицемерие.Падчерица и Королева разбираются в людях,но по-разному видят их,обе не глупы и проницательны. Лицемерная свита бросает Королеву на верную смерть в лесу,только старый Солдат остаётся предан своему долгу.Королева понимает,что купить можно не всё,как и повелевать можно не всеми,есть более дорогие качества,такие как честь,преданность,доброта и сочувствие. Двенадцать месяцев преподали Королеве главный урок в её жизни, показав,что уважение заслуживают не те,кто повелевает,а приказы не могут от гибели о Королеву от замерзания в лесу,мудрые советы Солдата принесли результат,доброта Падчерицы вернула во дворец.Остаётся надежда,что Королева изменит своё поведение , и станет добрее и умнее.
