Понимание афоризма
Объяснение:
Многие не любят умных людей, и предпочитают вместо них общаться с людьми с не очень высоким интеллектом. Возможны разные причины, по которым с умными людьми неохотно заводят знакомства и начинают общение: недопонимания из-за разного уровня образования, невозможность найти общие интересы и общие темы для разговоров и так дальше. Также слова "люди с умом" можно понять в философском смысле: люди с умом - это те, которые знают истинное положение вещей в обществе и не бояться открыто об этом говорить. Они открыты, прямолинейны и часто говорят о таких вещах, о которых иногда не хочется говорить никому. Поэтому многие предпочитают дураков - тех, кто будет молчать и поддерживать любую глупость, которую скажет человек.
Яка головна думка головна ідея «Євгенія Онєгіна» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Читаючи «Євгенія Онєгіна», здається спочатку, що автор нічого не хотів їм довести, ніякої ясної, конкретної ідеї у свій роман не вкладав. Він показує нам різноманітні картини російського життя, розгортає перед нами долі різних людей, малює характерні для епохи типи представників дворянського суспільства – словом, зображує дійсність такий, яка вона є, у всій її життєвій правді, нічого не підбираючи спеціально, ніяких подій не згущаючи навмисно. Але якщо уважно вдивитися в те життя, що малює Пушкін у романі, вдуматися в ту правду, що він нам показує, то поневоле читач повинен прийти до певних висновків: неправильно, недобре влаштоване те життя, що так широко й багато розгорнуло перед нами Пушкін! Щасливими можуть бути в ній тільки самовдоволені паскудники, обивателі, посередності, люди, що коштують на невисокому моральному й розумовому рівні, начебто сільських сусідів Онєгіна або батька Тетяни й Ольги – «доброго малого», що ніколи не читали книг і считавшего їх «порожньою іграшкою», що проводили своє спокійне життя в їжі й питві… Такий же виявилася й Ольга, що незабаром забула свого вбитий нареченого й нашедшая щастя в шлюбі з молодим офіцером; така ж була і її мати, насильно видана за нелюбиму людину; вона
* Рвалася й плакала спочатку,
* Із чоловіком ледве не розвелася;
* Потім господарством зайнялася,
* Звикла й задоволена стала.
Люди ж шляхетні, з високими вимогами до життя, тонко й сильно почувають, завжди нещасні. Або вони гинуть, як Ленский, і притім у значній мірі з вини свого неправильного відношення до життя, або ж продовжують жити зі спустошеною душею, без надій на щастя, як Онєгін і Тетяна. Ні багатство, ні високе положення в суспільстві анітрошки не полегшують їм життя. Знаходити задоволення, щастя в роботі для якої-небудь високої мети, для до ншим вони не в змозі по своєму вихованню й положенню, а влаштувати собі особисте щастя їм заважає їхній характер, їхньої помилки, пов’язані з їхнім вихованням і положенням. Вони усвідомлюють ці помилки, але занадто пізно, щоб їх можна було виправити.
Пушкін чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по своїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. Поміщицький, кріпосницький лад, непосильна важка праця селян і повне неробство поміщиків, панів робили нещасними, перекручували життя не тільки кріпосних рабів, але й кращих, найбільш чуйних з їхніх панів. Це смутне переконання в ненормальності всього життєвого укладу, у неможливості теперішнього щастя, у тім, що майже немає в навколишнього поета дворянському суспільстві шляхетних, чесних людей, звучить у Пушкіна й у ліричних відступах «Євгенія Онєгіна».Наприкінці шостої глави надзвичайно сильними й різкими вираженнями Пушкін характеризує те саме світське, дворянське суспільство, що він зображує у своєму романі, те середовище, що невблаганно спотворює, черствит, озлобляє всяку чисту, шляхетну душу, що потрапила в цю обстановку. Хіба тільки високий поетичний дарунок, «поетичне натхнення» може врятувати від духовного розкладання людини, вихованого цим середовищем і обертового в ній. В остаточному тексті роману Пушкін скоротив ці гіркі випади проти світського суспільства, а повний текст переніс у примітки до роману в останніх смутних рядках роману. Поет заздрить людям, що рано покинули життя з її прикростями:
* Блаженний, хто свято життя рано
* Залишив, не допивши до дна
* Келиха повного вина,
* Хто не дочел її роману
* И раптом умів розстатися з ним,
* Як я з Онєгіним моїм.
Так можно сказать про Кая. У него не сердце, а кусок льда. Его детская дружба была очень крепкой и весёлой. Он был с Гердой неразлучным. Они вместе ухаживали за розами и были как брат и сестра. Но после того как появилась Снежная королева, он поменялся. Осколок льда попал ему в глаз и его сердце очерствело. Он стал грубым, необщительным, безразличным. Его не интересовала ни Герда, ни бабушка и вообще ничего. Он забыл всех. Только помнил что пообещала ему Снежная королева. Она пообещала ему власть и новые салазки! Я считаю что у него было ледяное сердце пока его не растопила добрая Герда своей любовью и дружбой!