Она рассказывает о том, что даже если ваша жизнь кажется вам безрадостной и потерянной, всегда можно найти выход. Не без хитрости и упорства, конечно. Это сказка о том, что младшему из 3х сыновей мельника в наследство достался лишь кот. Но парень сделал ему сапоги и жили они вместе преодолевая невзгоды. Кот узнал, что приезжает в их края король, и сделал так, чтобы все подумали, что сын мельника - маркиз. Он даже великана смог обхитрить. Получилось это благодаря смекалке кота и добру сына мельника. И конец сказки - свадьба юноши на принцессе (дочери заезжего короля).
Мені здається, що людина — це не просто назва певної істоти. Це звання. І, як кожне звання, воно передбачає високу відповідальність. Злу і жорстоку людину ми називаємо нелюдяною. Щось страшне і жахливе ми називаємо нелюдським. Отже, такі риси не належать людині. Інколи це слово пишеться з великої літери — Людина. Мені здається це правильним. Людяність — це добро, це чесність, це турбота про інших, це здатність прийти на до Тільки такою може бути справжня людина.
Людина робить добро, не чекаючи винагороди за це. Інколи вона навіть може постраждати через це. Пожежник, який рятує від вогню дитину, не думає про власну небезпеку. Він робить добро, його вчинок називається людяним, а сам він є Людиною.
Інколи про сміливу, відповідальну, сильну і добру людину можна почути, що це "справжня людина". Значить, боягузлива, підступна, зла людина є "несправжньою". То чи можна назвати таку істоту взагалі людиною? Я вважаю, що ні.
Звання людини покладає на нас велику відповідальність. І ми повинні відповідати цьому званню. Можливо підійде)
