Народився Андрій Платонович Климентов 20 серпня (1 вересня) 1899 року в Воронежі в робочій багатодійтній сім’ї. Будучи старшим сином, Андрій допомагає батькам у вихованні братів і сестер, а пізніше починає забезпечувати матеріально. Освіту було отримано спочатку церковно -приходській школі, потім — в 4х — класній міській школі. З 1918 року почав вчитися в технічному училищі Воронежа. Через скрутне матеріальне становище в сім’ї рано почав працювати. Змінив він багато професій: був помічником машиніста, литейщиком труб на заводі, працював у страховій сфері, у виробництві млинових жорен. Писати став під час громадянської війни, оскільки працював військовим кореспондентом. За цим послідувала активна творча діяльність: Платонов Андрій проявив себе як талановитий письменник (публіцист, поет) і критик. У 1921 році він публікує свою першу книгу «Електрифікація», а 1922 році в світ виходить книга віршів Платонова «Блакитна глибина», що отримала позитивні відгуки критиків. Після закінчення політехнікуму в 1924 році, Платонов працює електротехніком і меліоратором. Як багато людей того часу, Платонова наповнений ідеалістичними революційними ідеями. Висловлюючи їх у своїх творах, автор з часом приходить до протилежної думки, зрозумівши нездійсненність задуманого. У 1927-1930 рр . Платонов пише одні з найбільш значущих своїх творів: повість «Котлован» і роман «Чевенгур». Потім в житті Платонова настає переломний момент. Після друку повісті «Про запас», яка була різко розкритикована Йосипом Сталіним, твори письменника відмовляються публікувати. Під час Великої Вітчизняної війни Платонов, як і під час громадянської війни, працює військовим кореспондентом. Повісті та військові розповіді Платонова знову друкуються. Однак літературна свобода письменника тривала недовго. У 1946 році, коли вийшла розповідь Платонова «Повернення», його знову перестають друкувати через надмірну критику, тепер уже назавжди. Ймовірно, такі події привели його до іронічних думкок з приводу нездійсненності революційних ідей. Помер письменник 5 січня 1951 в Москві від туберкульозу, і був похований на вірменському кладовищі. Літературна слава до письменника прийшла вже після смерті. Твори автора — повісті «Місто Градів», «Ефірний тракт», «Таємна людина», «Епифанские шлюзи». Розповіді «Як запалилася лампа Ілліча», «Третій син», «Піщана вчителька», «Ямська слобода». Збірка віршів «Блакитна глибина». Роман «Чевенгур», повість «Про запас», притча «Котлован». Андрій Платонов цікаві факти Він був найстаршою дитиною в сім’ї. У його батьків було 11 дітей. Письменник закохався в Марію Кашинцеву. Вона довго не хотіла офіційно оформляти їх відносини, але вагітність змінила її рішення. Закохані одружилися в 1921 році, а через рік у пари народився син, якого назвали Платоном. У 1944 році Марія Олександрівна народила письменникові дочку Машу. Мати і дружина письменника не знайшли спільної мови, йому не вдалося налагодити відносини між двома головними жінками в його житті. Насправді Платонов — це псевдонім Андрія Платоновича. Його справжнє прізвище Климентов. Письменник мав славу сумної і мовчазної людини.
Недавно я прочитала повесть Ивана Сергеевича Тургенева "Ася". Я не знала о чем она и, увидев название, подумала, что речь будет вестись от лица главной героини - Аси. Но, как видно, я ошибалась. Повествование ведется от главного героя - мужчины, приехавшего в маленький немецкий городок. Там он встречается с еще одной русской семьей - братом и сестрой Гагиными. Ася - это сестра Гагина. В начале повествования совсем непонятно, какое отношение она имеет к названию повести. Автор называет произведение так, чтобы дать читателю понять, кто на самом деле является ключевым персонажем. Настоящее имя Аси - Анна. Но на протяжении всей повести к ней обращаются лишь по имени Ася. Почему же так происходит? ответ можно найти, если узнать значения этих двух имен: Анна - это грация и миловидность, а Ася - рожденная заново. Прочитав произведение, мы понимаем, что Тургенев не случайно выбирает имя для героини. Анна - девушка дворянского происхождения, по натуре она - истинная леди, но в жизни ей приходится нелегко, ей угрожает опасность и ей приходится вести "двойную жизнь", притворяясь совсем другим человеком. Поэтому автор и называет ее "рожденной заново" - она обретает новую жизнь. В повести ни рассказчик, ни Гагин не имеют имен. Я думаю, автор сделал это специально, использовал как некий художественный прием, чтобы еще сильнее подчеркнуть то, что Ася - главная героиня повести и все внимание следует сосредоточить на ее персоне. Рассказчик - Н.Н. - предстает перед нами в не очень ясном образе. Нигде не описывается конкретно его внешность. Нам известно лишь, что в момент, когда происходили события, описанные в повести, ему было двадцать пять лет. Собственно говоря, с этого и начинается повествование. Сам он человек добрый и открытый. Его больше интересуют люди, характеры и поступки, нежели памятники, музеи, природа. В толпе людей он чувствовал себя куда свободней, чем на природе в одиночестве. Это, на мой взгляд говорит о его общительности и желании познавать людей. Мне кажется, это и является его ключевой чертой. Образ Гагина автор нам дает точно. Гагин - красивый, молодой человек. "У Гагина было именно такое лицо, милое, ласковое, с большими мягкими глазами и мягкими курчавыми волосами". Вот так описывает рассказчик Гагина. По его (рассказчика) словам, сразу понятно, что он настроен к Гагину более чем радушно. Гагин открытый, отзывчивый, правдивый, любящий человек. Ася - очень миловидная девушка. "Было что-то свое, особенное, в складе ее смугловатого круглого лица, с небольшим тонким носом...". "Она была грациозно сложена". Вообще, характер Аси уловить довольно сложно. Она всегда разная, будто каждую встречу с рассказчиком играла какую-то роль. "Девушка-хамелеон", - так охарактеризовал ее Н.Н. Это и является главной характерной чертой Аси. У Н.Н. и Гагина сразу установились очень теплые дружеские отношения. Я думаю, что это произошло на почве общей любви к Асе. в начале Гагин просто понравился Н.Н., так как был мягким и счастливым человеком. Эти качества рассказчик очень ценил. позже, когда они познакомились поближе, Ася стала ниточкой, прочно связавшей дружеские узы. Позже, совсем сблизившись с рассказчиком, Гагин решил раскрыть ему семейную тайну. Оказалось, что Ася - сводная сестра Гагина. Ее мать - бывшая горничная умершей матери Гагина. Ася девять лет жила у отца и не была знакома с Гагиным, но после его смерти Гагин взял ее к себе и они сильно сблизились, хотя первое время Ася дичилась Гагина. Я думаю, что Гагин поведал эту историю Н.Н. потому, что понял как неравнодушна Ася к Н.Н. У Н.Н. и Аси сразу возникает взаимная симпатия. Позже симпатия переросла в нечто большее. В Асе Н.Н привлекала ее душа, ее душевное состояние, ее непонятные поступки и перемены настроения. Но Ася думала, что Н.Н. презирает ее, поэтому и рассказывала Гагину о том, что кроме него никого не любит. Но позже она все-таки не выдержала и призналась во всем брату, после чего попросила немедленно покинуть с ним город. После множества раздумий Н.Н. сам запутался и загнал себя в тупик. Ася, видно, тоже совсем запуталась. В итоге, как бы то ни было, все закончилось крайне печально. Ася и Гагин уехали из города.Как бы ни старался Н.Н., но напасть на их след он так и не смог. И все-таки ни одна женщина не смогла заменить рассказчику Асю. Это еще раз говорит нам о том, что настоящая любовь никогда не умирает...
