Як казав Джозеф Еддісон, "Існує три грандіозних закони щастя в житті: треба щось робити; треба когось любити; треба на щось сподіватися."
Я цілком згоден з цим твердженням. Ці складові частини щастя добре відомі. Перша - робота за призначенням, робота, яка подобається. Тобто, "Щось робити". Якщо людина е любить свою роботу і вважає робочий час витраченним марно, то така людина не буде щасливою.
Друга складова - любов. Без любові людина не може бути щасливою, це очевидно. Любити для людини природно: діти люблять батьків, чоловіки - жінок, жінки - чоловіків, і обидва вони люблять - дітей. Людина, що не здатна любити, є нещасною.
І третя складова - "на щось сподіватися", тобто не тільки сподіватися, але й мріяти, прагнути, досягати. Людина, яка ні на що не сподівається, ні прощо не мріє, не прагне нічого щасливою не буде, бо вона не живе, а існує.
Таким чином, для щастя потрібні всі ці три складові. А як же інакше?
Лужину нужна была подходящая партия для женитьбы, Дуня как нельзя кстати подходит для этой роли. Она бедна, но при этом очень умна и образована, не обделена красотой, как раз то, что нужно богатому неженатому человеку. Лужин перевозит Дуню и ее мать Пульхерию Александровну в Петербург, при этом оплачивая все расходы. В последствии происходит ссора между Лужиным и Раскольниковым, Дуня встает на защиту брата. Лужин не ожидая такого поворота событий, упрекает Дуню в ее бедном положении и напонимает о затратах на нее.