Тереза: Дружина Мортімера, мати Меггі і племінниця Елінор. Вона зникла в книзі, коли Мортімер вперше вичитав Капрікорна, Басту і Сажерука. Капрікорн (Козеріг): Ще один персонаж, який також був зачитаний з книги Мортімера. Козеріг – дуже високий, виснажений чоловік, блідий, як пергамент, з короткими щетинистими волоссям і дуже блідими яскравими очима. Він є головним антагоністом в першій книзі. Він піклується лише про себе. Капрікорну припав до душі наш світ, і він вирішив знищити всі екземпляри книги зі своєю історією, крім одного, який ретельно охороняється, щоб ніхто не зміг послати його назад, але щоб сам він міг змусити Мо, або кого-небудь іншого з таким же даром, вичитати йому його давнього друга – страшну Тінь, здатного лише вбивати Елінор: бібліофілка, самітнця, яка пишається своєю колекцією книг. Спочатку вона дещо грубо відноситься до Меггі, побоюючись, що Меггі погубить її книги, але незабаром розуміє, що Меггі любить книги так само, як і вона. Елінор дає також притулок в своєму саду і всяким магічним істотам, які вийшли з книги – феям, кобольд, скляним человічкам … Баста – права рука Козерога і відданий йому, як вірна собака. Він любить свій ніж і дуже забобонний. Його теж вичитав Мо. Феноліо: автор книги «Чорнильне серце». Він старий і повністю зачарований створеними персонажами. Мортола (Сорока): є кращою слугою і таємноюю матір’ю Козерога. Вона вичитана з Чорнильного серця Тінь: У книзі з’являється тільки тоді, коли Козеріг викликає її. Тінь зроблена з попелу всіх істот, спалених Козерогом.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/chornilne-sertse-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Я был готов любить весь мир, — меня никто не понял: и я выучился ненавидеть.
Из двух друзей всегда один раб другого, хотя часто ни один из них в этом не признается...
Гений, прикованный к чиновничьему столу, должен умереть или сойти с ума, точно так же, как человек с могучим телосложением при сидячей жизни и скромном поведении умирает от апоплексического удара.
Думая о близкой и возможной смерти, я думаю об одном себе: иные не делают и этого.
Печальное нам смешно, смешное грустно, а вообще, по правде, мы ко всему довольно равнодушны, кроме самих себя.
Когда хвалят глаза, то это значит, что остальное никуда не годится.
Уж мне эта Азия! Что люди, что речки — никак нельзя положиться!
Заметьте, что без дураков было бы на свете очень скучно...
