На початку XVII століття відбулося зіткнення старого світла, у якому панували феодальна темрява й жорстокість, і нового світла, яким керують пагубні пристрасті й сила золота гаючи за зіткненням двох Зоя, гуманісти того часу поступово зневірялися в добро, справедливість і дружбу. Англійський драматург У. Шекспір присвятив трагедію “Гамлет” саме цій зміні епох. Головний герой трагедії - принц Датський Гамлет, типовий інтелігент-гуманіст епохи Відродження. Він щиро вірить у людину. Гамлет - студент одного з найвідоміших університетів, він оточений друзями й наповнений любов’ю до життя. Він ще не знає, що його подання про світ, при першому ж зіткненні з реальністю, розсіються як дим. Гамлетові прийде відчути всі сумніви, властиві людині взагалі, і два суперечливих почуття опановують його душею. Гамлет вертається після несподіваної смерті батька-короля. Принц довідається, що його мати, королева Гертруда, зненацька швидко вийшла заміж за нікчемного й хитрого Клавдія, що і отруїв короля. Таким учинком королева Гертруда збезчестила не тільки чоловіка, але й сина. Гамлет заприсяг помститися за смерть батька й із цього моменту спрага мести посідає перше місце в його житті.
У відомому монолозі Гамлета про людину Шекспір показує руйнівну щиросердечну боротьбу між ідеалістичними поданнями й жорстокою реальністю. Підступне вбивство батька, непристойне заміжжя матері, зрадництво друзів, слабість і легкодумство улюбленої, підлість придворних - все це наповнює душу принца непомірними стражданнями. Гамлет розуміє, що Данія - це в’язниця, століття розхитався, а час збожеволів. Відтепер головний герой залишається один на один зі святенницьким і лицемірним миром, яким правлять похіть, жорстокість і ненависть. Гамлет, надягши маску дурненького блазня, вступає в єдиноборство з наповненим злом миром. Принц убиває царедворця Полонію, що стежить за ним, розкриває зраду своїх університетських товаришів, відмовляється від Афелії, що не змогла протистояти дурному впливу й утягнена в інтригу проти Гамлета. Принц мріє не тільки про помсту за вбитого батька. Душу Гамлета роз’ятрюють думки про необхідність битви з несправедливістю миру. Головний герой ставить риторичне запитання: чому саме він повинен виправляти мир, що зовсім розхитався? Чи має він на це право? У ньому самому живе зло, і самому собі він зізнається в пихатості, честолюбстві й мстивості. Як же в такій ситуації перемогти зло? Як до людині відстояти істину? Гамлет змушений страждати під вагою нелюдських борошн. Саме тоді він ставить перед собою питання: бути або не бути? У розв’язці цього питання лежить суть трагедії Гамлета - трагедії мислячої людини, що прийшов у безладний мир занадто рано, першим з людей побачив разючу недосконалість миру. “Гамлет” - це трагедія розбудженої свідомості. Своєрідний підсумок цього можна знайти в рядках: * Так усіх нас у боягузів перетворює думка. * Так блякне кольори рішучості природної * При тьмяному світлі блідого розуму, * И задуми з розмахом і почином * Міняють шлях і терплять неуспіх * У самої мети… Звідси бере свій початок скорбота Гамлета. Принц розуміє, що в боротьбі зі злом єдино можливим те саме зло, використання якого ображає й принижує мрію. Звідси лемент душі, що виривається із грудей Гамлета перед вирішальною зустріччю з королевою Гертрудою: * Я буду строгий, але не нелюдський. * Усе висловлю й без ножа вб’ю. * Вуста мої, прощаю вам удавання. * Куди б слова не завели в маренні, * Я в виконання їх не приведу. Нарешті Гамлет приймає рішення. Він воістину близький до божевілля, тому що вид зла, що тріумфує й панує, нестерпний. Гамлет бере на себе відповідальність за світове зло, всі непорозуміння життя, за всі страждання людей. Головний герой гостро відчуває свою самітність і, розуміючи своє безсилля, все-таки йде в бій і гине, як борець.
Сюжет разворачивается в польском городке XIX века. Мальчик Василий, сын судьи живет спокойной и уютной жизнью, единственной трагедией в которой является холодность отца, который будучи справедливым и честным судьей, совершенно несправедливо отгораживается от сына после смерти его матери, сконцентрировав свое внимание только на дочери Софии, ибо она схожа с ней. Василий живет жизнью одиночки в собственном психологическом коконе, который разрушается только в тот момент, когда он встречает бродяжек Валека с Марусей, вынужденных просить милостыню и воровать, чтобы как-то прожить день. Их жизнь – игра на выживание. Ее условия – подземелье, холод и голод.Мальчик сначала воспринимает общение с «дурным обществом » как некую игру. Затем постепенно трансформируется его понимание жизненных процессов и закономерностей, и в кульминации болезни и смерти Маруси, раскрывается его обновленное понимание что правильно, а что нет. Понимая, что воровство – это путь в никуда, он, тем не менее, в глазах отца «ворует» куклу для Маруси (подарок матери, взятый с согласия сестры). Когда отец выясняет, куда именно пропала кукла, которую возвращает Тибальций после смерти Маруси, он осознает всю глубину поступка своего сына, который подарил маленькой больной и обделенной девочке хоть какую-то радость жизни. Отец извиняется перед сыном и наконец этим самым рушит пропасть между ними. Проблематика последствий психологической трагедии, одиночества здесь предстает в системе «клин клином»: пропасть порожденная одной трагедией нивелируется другой трагедией.Основным посылом автора в данном произведении является то, что нищета представляет собой целый социальный пласт проблем, так или иначе затрагивающих и духовную сторону каждого человека. Автор предлагает начать менять мир к лучшему с себя, проявляя милосердие и сострадание, и не становиться глухим к проблемам других, что по сути является духовной нищетой.
Зима часто начинается с холодных ветров и солнечных морозных дней, пришедших на смену дождливой поздней осени. Уже давно сбросившие листья деревья погружаются в глубокий сон. Яркое солнце светит всего несколько часов в сутки и совсем не согревает.
На улице мороз, и люди выдыхают густые струи пара. Все закутались в теплые шарфы, спрятали уши под шапками, а руки в перчатки. Только нос и щеки никак не уберечь от мороза, и они становится румяными.
А потом выпадает долгожданный снег – густой и чистый, который не тает через полчаса и не превращается в слякоть. Снег превращает обычный мир вокруг в сказочный. Снег толстым белым ковром устилает крыши домов, ложится на ветви деревьев, а в воздухе еще кружатся большие снежинки. Замерзают реки. А в городах заливают катки, на которых можно кататься на коньках или просто так, и там всегда полно детворы. Играют в снежки, лепят снеговиков, катаются на санках, лыжах. Везде слышатся взрывы смеха и радостные крики.
Иногда бывает такая метель, что не видно на метр впереди себя, ветер и снег бьют в лицо. А бывают спокойные ясные дни, когда снег искрится на солнце, будто состоит из драгоценных камней.
Когда наступают новогодние праздники, повсюду зажигают разноцветную иллюминацию – на центральной елке в центре города, в окнах всех домов и магазинов.
Зима – будто настоящая Снежная королева, холодная и иногда неприветливая. Зато прекрасная в своих шикарных белых одеждах из снега и украшениях из бриллиантов льда. Набросив на плечи шаль из ветра и метели, зима неслышным шагом легко ступает по земле радует нас.
У відомому монолозі Гамлета про людину Шекспір показує руйнівну щиросердечну боротьбу між ідеалістичними поданнями й жорстокою реальністю. Підступне вбивство батька, непристойне заміжжя матері, зрадництво друзів, слабість і легкодумство улюбленої, підлість придворних - все це наповнює душу принца непомірними стражданнями. Гамлет розуміє, що Данія - це в’язниця, століття розхитався, а час збожеволів. Відтепер головний герой залишається один на один зі святенницьким і лицемірним миром, яким правлять похіть, жорстокість і ненависть. Гамлет, надягши маску дурненького блазня, вступає в єдиноборство з наповненим злом миром. Принц убиває царедворця Полонію, що стежить за ним, розкриває зраду своїх університетських товаришів, відмовляється від Афелії, що не змогла протистояти дурному впливу й утягнена в інтригу проти Гамлета. Принц мріє не тільки про помсту за вбитого батька. Душу Гамлета роз’ятрюють думки про необхідність битви з несправедливістю миру. Головний герой ставить риторичне запитання: чому саме він повинен виправляти мир, що зовсім розхитався? Чи має він на це право? У ньому самому живе зло, і самому собі він зізнається в пихатості, честолюбстві й мстивості. Як же в такій ситуації перемогти зло? Як до людині відстояти істину? Гамлет змушений страждати під вагою нелюдських борошн. Саме тоді він ставить перед собою питання: бути або не бути? У розв’язці цього питання лежить суть трагедії Гамлета - трагедії мислячої людини, що прийшов у безладний мир занадто рано, першим з людей побачив разючу недосконалість миру.
“Гамлет” - це трагедія розбудженої свідомості. Своєрідний підсумок цього можна знайти в рядках:
* Так усіх нас у боягузів перетворює думка.
* Так блякне кольори рішучості природної
* При тьмяному світлі блідого розуму,
* И задуми з розмахом і почином
* Міняють шлях і терплять неуспіх
* У самої мети…
Звідси бере свій початок скорбота Гамлета. Принц розуміє, що в боротьбі зі злом єдино можливим те саме зло, використання якого ображає й принижує мрію. Звідси лемент душі, що виривається із грудей Гамлета перед вирішальною зустріччю з королевою Гертрудою:
* Я буду строгий, але не нелюдський.
* Усе висловлю й без ножа вб’ю.
* Вуста мої, прощаю вам удавання.
* Куди б слова не завели в маренні,
* Я в виконання їх не приведу.
Нарешті Гамлет приймає рішення. Він воістину близький до божевілля, тому що вид зла, що тріумфує й панує, нестерпний. Гамлет бере на себе відповідальність за світове зло, всі непорозуміння життя, за всі страждання людей. Головний герой гостро відчуває свою самітність і, розуміючи своє безсилля, все-таки йде в бій і гине, як борець.