Я считаю, что основной проблемой является - проблема богатства и бедности.В связи с ней возникает другая проблема – проблема отношения к человеку богатому и человеку бедному; проблема любви и счастья. Кстати, все проблемы в данной пьесе счастливо разрешаются.
Великий Ґете вважав, що життя, прожите без користі, подібне до смерті. Подібної точки зору дотримувалася більшість геніїв XIX століття.
А що думали про зміст життя попередники Ґете, представники літературних кіл епохи Відродження? Адже вони стояли біля витоків нових уявлень про людину, нового погляду на навколишній світ.
Кожний із титанів Відродження зробив свій внесок у розвиток цієї епохи.
Величні образи Дон Кіхота і його зброєносця Санчо Панси втілили складні протиріччя іспанської дійсності ХVI—XVII століть, трагедію великої епохи Відродження в історії людства.
І Дон Кіхот, і Санчо Панса являють собою авторське розуміння людської сутності — благородної, прекрасної, внутрішньо вільної, гідної захоплення. Дон Кіхот і Санчо — представники різних суспільних верств. Але обидва вони вільні від зовнішніх авторитетів і заборон.
Дон Кіхот сміливо пориває зі своїм класом, зі звичним життя в ім’я великої мети служіння людству. Він сміливо береться захищати знедолених, бо розуміє, що Бог створив усіх людей вільними.
Навіть служіння уявній Дульсінеї, уособленням якої стала вульгарна Альдонса, для героя теж є частиною служіння людству.
Санчо Панса є своєрідним доповненням образу Дон Кіхота.
По-перше, він представник народу. По-друге, він їде за Дон Кіхотом не заради високої мети. У нього є сім’я, і якщо він не отримає від свого пана обіцяний острів, то, принаймні, заробить грошей.
Спільним для обох персонажів Сервантеса є почуття власної гідності. Ось як про це говорить Санчо: «Я хоч і злидень, але християнин чистокровний і нікому нічого не винний. І я мрію про острів, а інші мріють про дещо гірше, і все від людини залежить, виходить, якщо я людина, то можу стати папою, а не тільки губернатором острова».
Але Санчо Панса у своїй подорожі з Дон Кіхотом не забуває і про наживу: прихоплює дещо з речей похоронної процесії, забирає сідло з осла цирюльника.
Санчо реально дивиться на речі, розуміє дивакуватість свого господаря і підігрує йому. А іноді він і сам проймається вірою у нісенітниці. Так, Санчо вірить брехні священика, що Доротея є принцесою, й умовляє Дон Кіхота захистити її від велетня. Але Санчо — селянин, і його повсякчас тягне до землі і до сім’ї.
Навіть під час утопічного правління островом Санчо виявляє себе мудрою і некористолюбною людиною. Закони, які він видає, сповнені людяного ставлення до підлеглих.
Хоча мандрівний лицар живе ілюзіями, а його зброєносець реальними потребами, вони схожі ставленням до людей. Дон Кіхот і Санчо Пан-са співчувають не тільки односельцю мориску Рикоте і його доньці Ані Феліс, яких з іншими співвітчизниками виселяють з рідної землі. А сцена зустрічі з Рикоте розвінчує церковну брехню про нетерпимість між іспанцями і морисками. Можливо, не випадково Дон Кіхот вбачає у ченцях дияволів.
Наприкінці твору герої різняться і думками, і поведінкою. Дон Кіхот перестає бути активним там, де виявляє активність Санчо.
Але протягом усього твору ми не перестаємо дивуватися великому гуманізму двох героїв і гуманістові-письменнику, який їх створив.
Я не знаю что такое мрійник? Уже будучи в годах начитавшись романом про подвиги рыцарей.,видя как плохо живет его народ. Дон Кихот одевает на себя старые доспехи, берет с собой оруженосцем своего друга Санче Пансо., и от-правляется совершать подвиги, как это делали все странствующие рыцари, Пос-вящая свои победы своим прекрасным дамам. У Дон Кихота была своя дама сердца Дульсинея Тобосская. он придумал делает книгу с большей лмал ее. Сервантес с любовью писал про своего героя.пусть его поступки кажутся безумными,но Дон Кихот искренне верил в то что делает. Нельзя задавать такие вопрося. Потому как Дон Кихот и безумец,и борец
