Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час - сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою. Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття - адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого - природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у простого селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту? Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу. Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" - ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися безпросвітна дурість і неуцтво. На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.
Ах, война, что ж ты сделала, подлая: стали тихими наши дворы, наши мальчики головы подняли - повзрослели они до поры, на пороге едва помаячили и ушли, за солдатом - солдат... До свидания, мальчики! Мальчики, постарайтесь вернуться назад. Нет, не прячьтесь вы, будьте высокими, не жалейте ни пуль, ни гранат и себя не щадите, и все-таки постарайтесь вернуться назад. Ах, война, что ж ты, подлая, сделала: вместо свадеб - разлуки и дым, наши девочки платьица белые раздарили сестренкам своим. Сапоги - ну куда от них денешься? Да зеленые крылья погон... Вы наплюйте на сплетников, девочки. Мы сведем с ними счеты потом. Пусть болтают, что верить вам не во что, что идете войной наугад... До свидания, девочки! Девочки, постарайтесь вернуться назад.
