арбос происходит от простой дворняжки и овчарки. Его никогда не моют, не стригут, не расчёсывают, а уши пса носят следы боевых схваток. Аккуратностью Барбос не отличается, и детям часто приходится защищать его от гнева взрослых и пожизненного изгнания во двор. Он бросается на чужих собак, зашедших на его территорию, и побеждает их.
Жулька — комнатная собачка, вежливая и деликатная. Между ней и Барбосом устанавливается редкое согласие и самая нежная любовь.
Однажды во двор забегает бешеная собака. Барбос видит её, но не решается вступить в бой и лишь повизгивает от страха. Люди боязливо прячутся, а собака успевает разорвать несколько уток и покусать свиней. Внезапно из-за угла выскакивает Жулька, смело бросается наперерез бешеной гостье, сталкивается с ней и падает, а бешеная собака убегает, не успев её укусить.
От потрясения Жулька заболевает и отказывается есть. Её относят в сарай. Барбос прибегает к сараю и воет под дверью. Его отгоняют, бьют, но он упорно возвращается. Наконец, Барбоса пускают в сарай, и он облизывает Жульке уши, глаза, морду.
Выйдя из сарая, Барбос ложится на землю перед дверью. Через два часа он начинает громко выть. Сарай открывают и обнаруживают, что Жулька издохла.
Яросла́в Миха́йлович Сте́льмах (30 листопада 1949, Київ — 4 серпня 2001) — український дитячий письменник, драматург, кіносценарист, перекладач. Син письменника Михайла Стельмаха.
Народився 30 листопада 1949 року у Києві. В 1992 році закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов, у 2020 році — Вищі літературні курси в Москві, потім аспірантуру .Працював у вищих навчальних закладах перекладачем.
Літератор Абрам Кацнельсон згадував часи, коли він підтримав на Всесоюзному семінарі молодих письменників молодого українського драматурга Ярослава Стельмаха, порекомендувавши його п'єси знаменитому тоді Панасу Салинському — голові ради з драматургії Союзу письменників СРСР, що формував репертуар усіх театрів по країні. Ярослав Салинському дуже припав по душі і своїми талановитими творами і, головне, скромністю. У бесідах він жодного разу не згадав, що є сином класика української літератури, лауреата всіх існуючих тоді премій, Михайла Стельмаха.
Могила Ярослава СтельмахаМешкав у Києві на Печерському узвозі, 8. Загинув 4 серпня 2001 року в автомобільній катастрофі. На Бориспільській трасі старенький автомобіль «Жигулі», в якому Стельмах їхав до себе на дачу, раптово втратив керування, врізався в автобус «Ікарус», вилетів на узбіччя і загорівся[1](51 рік) . Похований в Києві на Байковому кладовищі поруч з батьком (ділянка № 2).
Ярослав Стельмах відомий насамперед як драматург. П'єси «Привіт, Синичко!» та «Запитай колись у трав» входили до репертуару багатьох театрів колишнього СРСР. Також широкої популярності набули п'єси «Гра на клавесині», «Провінціалки», «Синій автомобіль», «Драма в учительській». Серед його п'єс є твори для дітей: «Шкільна драма», «Вікентій Прерозумний» та інші.
Кіносценарії: «Циганка Аза», (1987), «Провінціалки» (1990), «Кіценька» (1995) (в складі серіалу «Острів любові»).
Він також писав оповідання, повісті для дітей: «Митькозавр із Юрківки», «Вікентій Премудрий» «Голодний, Злий і Дуже Небезпечний», «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки», «Якось у чужому лісі», «Найкращий намет» та інших. Твори Стельмаха відзначаються захопливим сюжетом, тонким гумором, яскраво змальованими постатями маленьких героїв.
Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах… а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки».
