Молодой рыцарь Альбер собирается явиться на турнир и просит своего слугу Ивана показать шлем. Шлем пробит насквозь на поединке с рыцарем Делоржем. Надеть его невозможно. Слуга утешает Альбера тем, что тот отплатил Делоржу сполна, вышибив его из седла могучим ударом, от которого обидчик Альбера сутки лежал замертво и едва ли оправился до сих пор. Альбер говорит, что причиной его отваги и силы было бешенство по поводу повреждённого шлема. Вина геройства — скупость. Альбер сетует на бедность, на смущение, которое помешало ему снять шлем с поверженного противника, говорит о том, что ему нужно новое платье, что он один вынужден сидеть за герцогским столом в латах, тогда как другие рыцари щеголяют в атласе и бархате. Но денег на одежду и вооружение нет, а отец Альбера — старый барон — скряга. Нет денег и на покупку нового коня, а постоянный кредитор Альбера, еврей Соломон, по словам Ивана, отказывается впредь верить в долг без заклада. Но заложить рыцарю нечего. Ни на какие уговоры ростовщик не поддаётся, и даже довод о том, что отец Альбера стар, скоро умрёт и оставит сыну все своё огромное состояние, не убеждает заимодавца.В это время появляется и сам Соломон. Альбер пытается выпросить у него денег взаймы, но Соломон хотя и мягко, но тем не менее решительно отказывается дать денег даже под честное рыцарское слово. Альбер, расстроенный, не верит, что отец может его пережить, Соломон же говорит, что в жизни случается все, что «дни наши сочтены не нами», а барон крепок и может прожить ещё лет тридцать. В отчаянии Альбер говорит, что через тридцать лет ему будет уже пятьдесят, и тогда деньги ему едва ли понадобятся. Соломон возражает, что деньги нужны в любом возрасте, только «юноша в них ищет слуг проворных», «старик же видит в них друзей надёжных». Альбер утверждает, что его отец сам служит деньгам, как алжирский раб, «как пёс цепной». Он отказывает себе во всем и живёт хуже нищего, а «золото спокойно в сундуках лежит себе». Альбер надеется все же, что когда-нибудь оно послужит ему, Альберу. Видя отчаяние Альбера и его готовность на все, Соломон намёками даёт ему понять, что кончину отца можно приблизить с яда. Сначала Альбер не понимает этих намёков. Но, уяснив дело, хочет немедленно повесить Соломона на воротах замка. Соломон, понимая, что рыцарь не шутит, хочет откупиться, но Альбер прогоняет его вон. Опомнившись, он намерен послать слугу за ростовщиком, чтобы принять предложенные деньги, но передумывает, потому что ему кажется, что они будут пахнуть ядом. Он требует подать вина, но оказывается, что вина в доме нет ни капли. Проклиная такую жизнь, Альбер решается искать управы на отца у герцога, который должен заставить старика содержать сына, как подобает рыцарю.Барон спускается в свой подвал, где он хранит сундуки с золотом, чтобы в шестой сундук, ещё не полный, всыпать горсть монет. Глядя на свои сокровища, он вспоминает легенду о царе, велевшем своим воинам положить по горсти земли, и как в результате вырос гигантский холм, с которого царь мог озирать огромные пространства. Свои сокровища, собранные по крохам, барон уподобляет этому холму, который делает его владыкой целого мира.
Повість «Тарас Бульба» — одне з найвідоміших творів М. В. Гоголя. Воно було задумано як великомасштабна історична картина, що відображає протистояння запорізького козацтва та польської шляхти. Центральними персонажами повісті стали один з керівників козацького руху Тарас Бульба і двоє його синів: Остап і Андрій.
Хто такі Остап і Андрій
Остап — літературний персонаж повісті «Тарас Бульба», старший син козачого отамана, що розділив з батьком і очолюваним ним військом складну долю борців проти польського поневолення.
Андрій — молодший син Тараса Бульби, який через любов до жінки зрадив справу батька і перейшов на бік ворога. За зраду Андрій поплатився життям.
Порівняння Остапа й Андрія
У чому ж різниця між Остапом і Андрієм?
Ці персонажі були задумані Н. В. Гоголем як антагоністи. Їх дитинство пройшло під ніжною материнською опікою. Прихильність до матері Андрій зберіг на все життя.
У підлітковому віці обидва сини Тараса Бульби надійшли на навчання в семінарію. У цей час стало чітко виявлятися розходження в рисах їх характерів.
Андрій володів веселою вдачею, легко сходився з товаришами по навчанню, так само легко засвоював премудрості науки, із задоволенням брав участь у бійках і завжди виходив сухим з води.
Остап був замкнутий, мовчазний, з труднощами, але наполегливо вчився, цурався товаришів, часто бував об’єктом їх грубуватих жартів, але вмів постояти за себе.
Після закінчення навчання сини, за рішенням Тараса Бульби, вирушили в Запорізьку Січ. Їм була уготована сувора школа життя. Остап успадкував батьківську твердість, відданість православній вірі й обов’язку перед Вітчизною. Він гідно зносив тяготи військових походів і в бою проявляв небувалу спритність, стійкість і відвагу.
Переконання Андрія виявилися не настільки твердими. Закохавшись в дочку польського вельможі, він склав до її ніг козацьку зброю, відступився від віри, зрадив батька і став битися з козаками на боці ворога.
Відступництво Андрія старий Тарас переживав як глибоку особисту драму. Він власноруч стратив що у полон Андрія, не зумівши пробачити йому зраду козацької присяги.
відмінність Остапа від Андрія полягає в наступному:
Остап — старший син Тараса Бульби, його послідовник, наступник козацьких традицій.
Андрій — пристрасна романтична натура. Він виявився здатним заради любові до жінки відмовитися від слави, честі і Вітчизни.
Твердість характеру Остапа виявлялася з ранніх років. Підтвердження тому — завзятість, з яким він долав складності навчання.
Андрій з юності легше ставився до житейських складнощів, був ніжніше з матір’ю і вмів мріяти не тільки про козацькі походи.
Остап і Андрій по-різному розуміли почуття обов’язку. За задумом автора, кожен з них заплатив долі особливу данину, що мала ціну життя.
