Как изобразил художник былинного богатыря Микулу Селяниновича?
< >им сошку за обжи вокруг вертят, А не могут сошки из земли выдернуть, Помешиков земельки повытряхнуть, Просить сошки за ракитов куст. тут ведь Вольга Святославович Пеылает всю свою дружинушку хоробрую, Чтобы сошку из земли повыдернули, Из омешиков земельку повытряхнули, Просили бы сошку за ракитов куст. < >ми сошку за обжи вокруг вертят, А не могут сошки из земли повыдернуть, Из омешиков земельку повытряхнуть, Просить сошки за ракитов куст. Тут оратай-оратаюшко Мп своей ли кобыле солбвенькой Приехал ко сошке кленовенькой. Он брал-то ведь сошку одной рукой, Сошку из земли он повыдернул, Из омешиков земельку повьггряхнул, Бросил сошку за ракитов куст. А тут сели на добрых коней, поехали. Как хвост-то у ней расстилается, А грива-то у ней да завивается. У оратая кобыла ступью пошла, А Вольгин конь да ведь поскакивает. У оратая кобыла грудью пошла, А Вольгин конь да оставается. Тут Вольга стал да он покрикивать, Колпаком он стал да ведь помахивать: — Ты постой-ка ведь, оратай-оратаюшко! Кабы этая кобыла коньком бы была, За этую кобылу пятьсот бы дали. Тут проговорил оратай-оратаюшко: — Ай же глупый ты, Вольга Святославович! Я купил эту кобылу жеребёночком, Жеребёночком да из-под матушки, Заплатил за кобылу пятьсот рублей. Кабы этая кобыла коньком бы была, За эту кобылу цены не было бы! Тут проговорил Вольга Святославович: — Ай же ты, оратай-оратаюшко, Как-то тебя да именем зовут, Нарекают тебя да по отечеству? Тут проговорил оратай-оратаюшко: — Ай же ты, Вольга Святославович! Я как ржи-то напашу да во скирды сложу, Я во скирды сложу да домой выволочу, Домой выволочу да дома вымолочу, А я пива наварю да мужичков напою, А тут станут мужички меня похваливати: «Молодой Микула Селянинович!»
Альпійська балада» образ Джулії Джулія Новеллі – італійка; скориставшись вибухом, як і Іван, вона втікає з табору. Письменник з любов’ю змальовує Джулію, підкреслюючи її красу, тендітність, витонченість: у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і струнка фігура, дзвінкий сміх. Завдяки образу Джулії Новеллі автор спонукає свого героя пройти перевірку коханням. «Альпійська балада» образ Івана В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова
– Доброго дня, Джуліє. – Добрий день. – Можете нам розповісти про вашу зустріч з Іваном? – Так. Я зустрілася з ним у Альпійському лісі, ми обоє втекли з концтаборів. Я зовсім не знала, куди іти і він мене врятував він німців. – Зрозуміло, а тепер питання, яке турбує все населення. Як же він загинув? – Він помер, рятуючи мене від собак... Вони бігли за нами і в один момент наблизилися до нас і Іван, рятуючи мене, штовхнув у бік. Пси його загризли, а я вижила... – Ми співчуваємо... І що ви робили потім? – Далі я написала лист його батькам і розповіла усе, що зі мною та Іваном сталося за цей час. – Дякуємо вам, до побачення! – До зустрічі.
< >им сошку за обжи вокруг вертят,
А не могут сошки из земли выдернуть,
Помешиков земельки повытряхнуть,
Просить сошки за ракитов куст.
тут ведь Вольга Святославович
Пеылает всю свою дружинушку хоробрую,
Чтобы сошку из земли повыдернули,
Из омешиков земельку повытряхнули,
Просили бы сошку за ракитов куст.
< >ми сошку за обжи вокруг вертят,
А не могут сошки из земли повыдернуть,
Из омешиков земельку повытряхнуть,
Просить сошки за ракитов куст.
Тут оратай-оратаюшко
Мп своей ли кобыле солбвенькой
Приехал ко сошке кленовенькой.
Он брал-то ведь сошку одной рукой,
Сошку из земли он повыдернул,
Из омешиков земельку повьггряхнул,
Бросил сошку за ракитов куст.
А тут сели на добрых коней, поехали.
Как хвост-то у ней расстилается,
А грива-то у ней да завивается.
У оратая кобыла ступью пошла,
А Вольгин конь да ведь поскакивает.
У оратая кобыла грудью пошла,
А Вольгин конь да оставается.
Тут Вольга стал да он покрикивать,
Колпаком он стал да ведь помахивать:
— Ты постой-ка ведь, оратай-оратаюшко!
Кабы этая кобыла коньком бы была,
За этую кобылу пятьсот бы дали.
Тут проговорил оратай-оратаюшко:
— Ай же глупый ты, Вольга Святославович!
Я купил эту кобылу жеребёночком,
Жеребёночком да из-под матушки,
Заплатил за кобылу пятьсот рублей.
Кабы этая кобыла коньком бы была,
За эту кобылу цены не было бы!
Тут проговорил Вольга Святославович:
— Ай же ты, оратай-оратаюшко,
Как-то тебя да именем зовут,
Нарекают тебя да по отечеству?
Тут проговорил оратай-оратаюшко:
— Ай же ты, Вольга Святославович!
Я как ржи-то напашу да во скирды сложу,
Я во скирды сложу да домой выволочу,
Домой выволочу да дома вымолочу,
А я пива наварю да мужичков напою,
А тут станут мужички меня похваливати:
«Молодой Микула Селянинович!»