ответ:«Зачем я жил? для какой цели я родился?» – этим вопросом задается Печорин и не может найти ответ. Напрасность существования тяготит героя, прозябание не подходит молодому человеку, который чувствует «в душе силы необъятные».
Стараясь окунуться в полноту жизни, Печорин невольно становится виновником разрушения судеб разных людей. Погибает Бэла, судьба которой поломана в угоду эгоизму, прихоти Печорина. Максим Максимыч оскорблен душевной черствостью своего приятеля. «Честные контрабандисты» вынуждены скрыться, неизвестна судьба старухи и слепого. «Да и какое дело мне до радостей и бедствий человеческих!..» – и в этом восклицании индивидуализм Печорина становится особенно понятен. Мы, читатели, следим за тем, как изобретательно искушает Григорий Мери, не имея никаких серьезных намерений, как действует по отношению к Грушницкому, как наслаждается безраздельной властью над Верой…
Олександр Сергійович Пушкін намагався найдетальніше і найправдивіше відобразити світ, типи й характери людей свого часу. Він багато передав своїм героям: теми віршів та розмов, духовні скарби книжок власної бібліотеки, де душа:
Себя невольно выражает
То кратким словом, то крестом
То вопросительным крючком.
Але він не хотів, щоб його ототожнювали з його героями. Пушкін відстоював не тільки власну самостійність, але й незалежність своїх героїв, визнаючи за ними право диктувати авторові свою історію. Мене дуже вразили рядки з пушкінського листа до князя Вяземського, друга та одного з перших критиків роману: «Ти знаєш, що вчинила моя Тетяна? Вона заміж вийшла!»
Однією з характерних особливостей Олександра Пушкіна як поета була надзвичайна різнобічність його творчого таланту. Лірика була для поета однією з можливостей передавати свої почуття та настрої, брати участь у суспільно-політичному та літературному житті Росії.
