«Доля людини» — роздуми автора над людською долею в зв'язку з трагічними подіями, війною, що була тяжким випробуванням в житті цілого народу. З цією мстою Шолохов добирає епізоди, що краще за інші дозволяють зрозуміти цю проблему. Чи витримає Андрій Соколов, головний герой твору, важкі втрати, чи збереже віру в житія іі людей, чи пройде він іспит на людяність, і взагалі, то виявиться сильнішим: обставини чи його характер, — цс питання стає наскрізним в повісті. Низка епізодів об'єднується не тільки образом Соколова, а «круговою» композицією і прикутістю уваги до цього питання, а ше окремими образами-лейтмотивами, такими як образ дороги, що переростає в образ складного життєвого шляху взагалі. Багато разів повторюється у цьому лейтмотиві слово «тяжко»: «Тяжко мені, братцю, згадувати, а ще тяжче розповідати про те, що довелося пережити...» Окремої історії або окремої пригоди в повісті немає, життя Андрія Соколова осмислюється автором як явище епохи.
У чужій землі Андрій «поховав останню свою радість і надію» — свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Він знав й інші втрати, пережив полон, витримав майже неможливе, з того, що взагалі може довестися витримати людині. Хоча Андрій Соколов ніби не здійснював особливих подвигів, у розказаних автором епізодах достатньо свідчень про його мужність. Він — герой, хоча герой непоказний, один з мільйонів подібних непомітних героїв.
Здавалося б, ненависть до ворогів мала б витіснити з його серця будь-які інші почуття: таке нерідко трапляється саме з сильними людьми. Схоже, що почуття трагічної безнадійності зачепило-таки глибинні шари його особистості. Але доля зводить його з сиротою Ванюшею, дитиною. в якої вкрали дитинство, і втрати якої були не меншими, ніж у нього, дорослої людини. Й ось вже емоційна тональність оповіді змінюється: «Вночі то погладиш його сонного, то волоссячко на чупринці понюхаєш, і серце відходить, стає м'якішим, а то воно ж у мене скам'яніло від горя», — зізнається Андрій Соколов.
Отже, він не втратив здатність до співчуття й доброти. Більш того, через наступне всиновлення Ванюші Шолохов розкриває ідею непереможності людяності. Віра та надія звучать у цих рядках повісті: попри все Андрій Соколов лишився людиною. Повісті, названо не просто «долею», або «долею Андрія Соколова» — узагальнене слово «людина» підкреслює важливість саме цього моменту. У його ставленні до дитини — перемога доброти над жорстокістю, над утратами та загальною руїною: це більше, ніж військова перемога над ворогом, цс перемога іншої моралі — гуманізму та відповідальності за долі інших.
Але знову ж таки відповідальність Андрія не обмежується відповідальністю за малого сирітку, вона нерозривна з відповідальністю за долю Батьківщини. У кінці повісті це звучить відкритим текстом: «І хотілося б думати, що ця російська людина незламної волі витримає, і коло батьківської о плеча виросте той, хто, подорослішавши, зможе все витерпіти, усе подолати па своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина».
Отже, повість про долю Андрія Соколова — розповідь про переміни людини над нелюдськими обставинами, надії над відчаєм, мпрнш п існування над страхіттям війни.
«Ближе всего к планете Маленького принца были астероиды 325, 326, 327, 328, 329 и 330. Вот он и решил для начала посетить их: надо же найти себе занятие, да и поучиться чему-нибудь.
На первом астероиде жил король.
На второй планете жил честолюбец.
На следующей планете жил пьяница.
Четвертая планета принадлежала деловому человеку.
Пятая планета была очень занятная. Она оказалась меньше всех. На ней только и помещалось что фонарь да фонарщик.
Шестая планета была в десять раз больше предыдущей. На ней жил старик, который писал толстенные книги.
… седьмая планета, которую он посетил, была Земля» . Здесь Маленький принц встретился со змеёй, с цветком, розами, лисом, стрелочником, торговцем, лётчиком. Последний персонаж является в сказке рассказчиком.
Роза росла на планете маленького принца, а автор сумасшедшим не был.
Объяснение:
Лиза непорочная девушка, влюбившаяся в эгоиста. Эраст хотел, мог любить Лизу только тогда, когда был богат. Перед тем, как уехать на войну, Эраст предлагает Лизе выйти за него за муж, мать, конечно, не против, ведь Эраст ей понравился, да и он был при деньгах, что вывело бы семью из нищеты. Обесчестив Лизу, подлый Эраст уезжает на войну, где проигрывает в карты всё своё состояние. Моё мнение - это был необдуманный поступок, ведь кто поставит под угрозу своё состояние? Лиза переживает, волнуется, думает только о нём, о своём идоле – Эрасте. После того, как Эраст возвращается с войны, он решается жениться на богатой вдове, дабы не потерять денежки. Лиза, которая совершенно ничего не знает, видит Эраста в карете, но вместо прежних объятий, он кидает ей денег, старается отвязаться. В отчаянье Лиза отдаёт денег соседки, чтобы та передала их матери, и бросается в пруд. Вскоре после смерти дочери умирает и мать. Всю свою жизнь Эраст живёт в печали и думает, что он убил Лизу. У меня возникает несколько вопросов: если бы Эраст вправду так сильно любил Лизу, он бы бросил её? , За что Лиза так бездумно бросает свою пожилую мать одну?