За сюжетом «Алхімік» — це твір про пошуки і знайдення істини. Він мав кільцеву композицію. Іспанський вівчар Сантьяго, як біблійний блудний син, мандрував світом, щоб переконатися, що обіцяний йому скарб лежав на тому місці, звідки й почалися його мандри. За час подорожі герой набув життєвого досвіду, знайшов справжнє кохання, пізнав Всесвітню Мову, тобто став Алхіміком, і, нарешті, отримав гроші. Сантьяго наснився сон, один і той самий, декілька разів. Наснився скарб, до якого він може дійти. Хлопець не був впевнений, що це щось значить, але якась сила підштовхувала його до дії, і, як сказала йому ворожка, сон – це розмова Господа з нами, це те, що Він хоче сказати нам. Існує загальна мова, але є й та, яку під силу зрозуміти лише йому. Сантьяго вирішує послухатися знаків, які поставали на його шляху, і згодом, дійшов до пустелі, до пірамід, де мав бути скарб… Він вирушив туди зі шматком золота, який подарував йому славнозвісний Алхімік. Сантьяго почав копати, відшукувати скарб, який був так близько. І тут з’явилися розбійники, які жорстоко його відлупцювали. Адже саме вони не один рік подорожують у пошуках скарбу, але їм так і не вдалося його знайти. Тоді Сантьяго розповів розбійникам, що це місце біля пірамід він бачив увісні, на що один з бандитів відповів насмішкою, сказавши що «той дурень, вірить у такі нісенітниці». Він розповів, що йому колись також наснився такий сон, але ж він не такий безрозсудний і наївний, щоб в це повірити. Розбійник описав місце, яке побачив у сновидінні. І тоді Сантьяго зрозумів, це – саме те з чого він починав. Це неймовірно, але то була його домівка, в цьому місці він бував часто, і тому впізнав його. Так, скарб, який він шукав знаходився там, де він був найчастіше, зовсім поруч. Та щоб це зрозуміти, йому довелося так багато пройти, пережити. Та результат був цього вартий. І що головне, треба слухати знаки, підказки, якими життя нас щедро наділяє, і які ми у сучасному коловороті подій часто не помічаємо. Ми, впавши у відчай, після безрезультатних пошуків вибираємо «тиху гавань»… Ми не ризикуємо втілити свою мрію в реальність, не відважуємося пройти перешкоди і все ж таки знайти те, заради чого варто жити. Зізнаймося самим собі, чи наважимося ми пройти важкий шлях з випробуваннями без будь-яких гарантій на успіх? Єдиний гарант – ми самі, наші відчуття, наша сила та мужність, наша здібність слухати мову світу, мову Бога. Адже все – доля людства і доля кожного з нас пишеться однією рукою, все так пов’язано, все – одне ціле. І поки ми цього не зрозуміємо, доти не зможемо сповна відчути і переконатися в можливостях, які постають перед нами. Твір побудовано в певній послідовності: перед героєм постало завдання, яке він виконував протягом усього твору, послідовно, крок за кроком.
Объяснение:
Виктор Петрович Астафьев – великий российский писатель — прозаик, написавший множество известных повестей таких как: «Перевал», «Стародуб», «Звездопад», «Кража» и другие.
Васютка — это главный герой рассказа В.П Астафьева «Васюткино озеро». Тринадцатилетний мальчишка, несмотря на свой возраст, обладал взрослой смелостью. Да, поначалу его нельзя было назвать мудрым храбрецом, ведь уходя в лес, мальчик не собирался брать с собой ни хлеба, ни ножика, ни спичек, всё это ему навязали взрослые со словами, что нельзя переиначивать таёжные законы. Васютка является представителем нового времени и поэтому, порой не может понять природу и её законы. Но чтобы не спорить, и не ругаться с матерью, подросток покорно берёт всё, что ему дают.
Осознал Васютка всю важность рассказов и советов от взрослых лишь, когда оказался один, среди огромного леса. Этот факт доказывает его поведение в лесу. После того, как Васютка понял, что заблудился, он не стал паниковать, а вспомнил всё, что ему говорили взрослые. Самым главным толчком к действиям стала фраза «Тайга хлипких не любит», сказанная когда-то отцом и дедом мальчика. Находясь в окружении природы, где нет готовых продуктов и других благ для беззаботного существования, Васютка смог обеспечить себя едой: пойманным глухарём и утками. Этот тяжёлый опыт Васютке стать устойчивее к сложным жизненным ситуациям.
В качестве награды, судьба подарила Васютке шанс выбраться к неизвестному озеру, в котором плескалось много диковинной рыбы, белой рыбы, что означало, что озеро проточное. Благодаря этому озеру мальчишка смог попасть домой, а показав рыбакам свою находку озеру обрести название и занять положенное место на карте. Так и появилось Васюткино озеро.
Эта повесть учит читателя тому, что нужно слушать старших, ведь, не окажись у Васютки ножа, спичек и хлеба, смог бы он вообще выжить в дикой тайге? Учит быть в гармонии с природой. Показывает, что существует и другая жизнь, помимо современных технологий, к которым привыкли современные дети. Нужно уметь при и к экстренным ситуациям, в которых может оказаться каждый. Повесть описывает какой красивой и доброжелательной может быть природа, если правильно к ней относиться. И какой суровой она может быть, если не уважать её. Читателю открывается мир, в котором за храбрость и упорство в итоге вознаграждают, как и нашего главного героя.
Объяснение:
Это сочинение рассуждение.
