Твір за романом Стендаля «Червоне і чорне». Роман «Червоне і чорне» називають твором про прагнення щастя, про шляхи його досягнення. І справді, головний герой роману хотів бути щасливим. Проте він не завжди розумів, що воно таке — оте невловиме щастя. Жульєнові Сорелю від народження не пощастило мати ані грошей, ані високого походження. Він народився у сім’ї, де головною чеснотою було вміння обробляти дерево й одержувати за це гроші. Так жив батько, так жили брати Жульєна і вважали, що це єдино правильний шлях до самоповаги, а зрештою, й до щастя. Просто їм цього для щастя було достатньо, а їхньому брату — ні. Адже хлопець мав інтелектуальні здібності, був схильний до читання й мав прекрасну пам’ять. Проте це не зробило його щасливим у дитинстві, бо в сім’ї його зневажали, він був там чужий. То, може, він став своїм у сім’ї де Реналь? Він і там мав непевне становище: з одного боку, Жульєн за походженням мав би належати до прислуги, а з іншого — він був набагато виший за освітою. Через це йому заздрила прислуга і поширюватись плітки. Але й рівним де Реналям він не був, і тому він постійно був готовий захищатися. Він ніде не був своїм, бо мав талант і сміливість бути самим собою, бути не таким, як усі. Чому? Він просто хотів вирізнитися? Ні, Сорель досить тверезо оцінював свої здібності й можливості. До того ж перед очима був блискучий приклад миттєвої кар’єри людини з «низів» — Наполеона. Виходить, зрозумів Сорель, усе ж таки можна досягти всього своїм розумом, талантом, умінням! Тому й поставив Жульєн мету — будь-що вийти за межі, відведені йому народженням. Для щастя йому конче потрібно було поважати себе. А щоб цього досягти, він мріяв завоювати світ, зробити кар’єру якщо не військову, то духовну. Бо ж тоді, за його часів, головну роль відігравали саме священики. Отож Сорель прагнув довести цілому світові, що він, як і Наполеон, здатний вивищитися за рахунок власних здібностей і праці. Та хоч мета і була близькою, проте нічого не вийшло. Хто винен? Людська заздрість, ревнощі, брак грошей? Усе так, але не тільки це. Жульєн Сорель не розумів, що для щастя замало чогось одного. Людині потрібно для щастя дуже багато: щоб її любили, поважали в суспільстві і родині. І водночас людині для щастя потрібно так мало. Просто відчувати себе щасливим. Мабуть, Жульєн не надто часто почувався по-справжньому щасливим, бо завжди ганявся за примарою щастя.
Об Александре Николаевиче Островском И. А. Гончаров говорил: «Литературе вы принесли в дар целую библиотеку художественных произведений, для сцены создали особый мир. Вы один достроили здание, в основание которого положили краеугольные камни Фонвизин, Грибоедов, Гоголь... » О любой пьесе Островского можно говорить много, разбирая сюжет, характеры, художественные средства. “Гроза” и “Бесприданница” — лучшие пьесы Островского, показавшие читателю и зрителю доныне неизвестный мир купечества с его страстями и болью, печалями и радостями. Этот мир шагнул на сцену русского театра, показав всю глубину и разнообразие натур, необузданных и богатых страстями, мелочных и жестоких, добрых и благородных, но слабых, не умеющих постоять за себя. За четыре года до кончины Островский писал: «Только те произведения пережили века, которые были истинно народными у себя дома; такие произведения со временем делаются понятными и ценными для других народов, а наконец, и для всего света» . Таковы произведения самого Островского, они тесно связаны с жизнью русского народа в его настоящем и народны в самом глубоком значении этого слова: в них трепещет любовь ко всему истинно человеческому. • В своих комедиях Островский, по его собственным словам, видел «форму своего суда над жизнью» , и суд писателя над Дикими и Кнуровыми был справедлив и строг. Самодурам и насильникам драматург противопоставлял людей из трудового народа. Островский — популярнейший драматург и в наши дни. Любовь к нему понятна: в своих произведениях Александр Николаевич выразил самое заветное стремление своего народа — к свету, правде, свободе
Об Александре Николаевиче Островском И. А. Гончаров говорил: «Литературе вы принесли в дар целую библиотеку художественных произведений, для сцены создали особый мир. Вы один достроили здание, в основание которого положили краеугольные камни Фонвизин, Грибоедов, Гоголь... » О любой пьесе Островского можно говорить много, разбирая сюжет, характеры, художественные средства. “Гроза” и “Бесприданница” — лучшие пьесы Островского, показавшие читателю и зрителю доныне неизвестный мир купечества с его страстями и болью, печалями и радостями. Этот мир шагнул на сцену русского театра, показав всю глубину и разнообразие натур, необузданных и богатых страстями, мелочных и жестоких, добрых и благородных, но слабых, не умеющих постоять за себя. За четыре года до кончины Островский писал: «Только те произведения пережили века, которые были истинно народными у себя дома; такие произведения со временем делаются понятными и ценными для других народов, а наконец, и для всего света» . Таковы произведения самого Островского, они тесно связаны с жизнью русского народа в его настоящем и народны в самом глубоком значении этого слова: в них трепещет любовь ко всему истинно человеческому. • В своих комедиях Островский, по его собственным словам, видел «форму своего суда над жизнью» , и суд писателя над Дикими и Кнуровыми был справедлив и строг. Самодурам и насильникам драматург противопоставлял людей из трудового народа. Островский — популярнейший драматург и в наши дни. Любовь к нему понятна: в своих произведениях Александр Николаевич выразил самое заветное стремление своего народа — к свету, правде, свободе
