1)Они Стали надеяться на удачу и веру.
Не бросая друг друга в беде Сталин начал заботиться о друге.
2)Жилину бежать Дина
3)Костылин не смог стерпеть боль и решил вернуться ( у него, кажется, до крови натерлись ноги)
4)Жилин ушел в сарай, и схватила куклу. У Дины это была ее первая кукла. Но ее разбила злая старуха. Жилин понял, что девочка огорчилась, и сделал куклу еще лучше.
Так началась их дружба. Дина тайком от всех носила Жилину еду. Она знала, что пленников плохо кормят. Сначала это было козье молоко, потом сырные лепешки, а однажды – кусок баранины. Дина, как и Жилин, любила другим людям. Если бы не Дина, Жилин никогда не смог бы сбежать второй раз. Их с Костылиным посадили в глубокую яму, из которой пленникам не выбраться. Жилин чувствовал, что Дина его не бросит. Он наделал девочке из глины разных фигурок лошадей, собак. Дина пришла на другой день к яме и сказала Жилину, что Их хотят убить.
Жилин попросил Дину но она отказалась. Жилин подумал, что девочка испугалась. Однако ночью в яму упала длинная палка. По ней и выбрался Жилин. Дина русскому офицеру сбить замок с кандалов. Когда у нее это не получилось, она заплакала от горя. Девочка знала, что она больше никогда не увидит Жилина, если даст ему убежать. Но она пожертвовала собой, своими чувствами.
Дина не только ему бежать, но и приготовила немного еды. Я думаю, что отношения Дины и Жилина можно назвать настоящей дружбой. Тринадцатилетняя девочка сделала то, на что не могли решиться взрослые люди. Она Жилина от смерти. А тот подарил ей детство. Я думаю, что игрушки, сделанные Жилиным, были первыми в жизни девочки.
5)Жилин с Костылиным очутились в глубокой яме после первой попытки сбежать. Дина сказала Жилину, что его хотят убить. Он попросил Дину о Он не знал, решится ли Дина, однако ночью она пришла с шестом.
Костылин от повторного побега наотрез отказался, и Жилин, попрощавшись, выбрался из ямы. Дину он тут же отправил вернуть шест на место, чтобы ей не пришлось отвечать за узнику. Когда он спустился с горы, Дина догнала его и вручила лепешки. Она попыталась сбить замок на колодке, но безуспешно. Они распрощались, Дина расплакалась.
Жилин шел всю ночь. Утром увидал крепость, а недалеко – костры, вокруг которых казаки сидели. Жилин устремился к ним, но наперерез ему бросились татары. Он закричал, и казаки поспешили на Их было больше, и татары отступились. Казаки окружили Жилина.
Так Жилин вернулся из плена
-"Я был искренне рад встрече, слушал об успехах друга и рад за него,но изменение поведения Порфирия сначала вызвало недоумение,потом раздражение,а затем и отвращение у меня."
-"Всю дорогу домой ,меня не оставляло неприятное чувство тошнотворной приторности,которое исходило от Порфирия.Как же меняются люди,как быстро они ставятся раболепными и услужливыми. В дружбе не может быть чинопочитания,что случилось со школьным другом,как он стал таким?"
Грустные мысли не покидали Толстого,когда карета подъехала к его дому.Двери отворились , домочадцы и слуги выбежали навстречу Михаилу.На лицах радостное ожидание,приехал весельчак и душа дома,добрый хозяин.Не смотря на высокий чин и важность занимаемого поста,Михаил остался добрым и не высокомерным человеком.
Вспомнив,как Тонкий сморщился,скрючился, сгорбился,а потом хихикал как китаец и кланялся всем телом,а лицо его искривила широчайшая улыбка,Михаил решить отложить рассказ о встрече,до более подходящего момента.Михаилу не хотелось вспоминать,как при встрече он морщился,отворачивался,и как ему стало стыдно за поведение друга,а потом его стошнило,от кислотворной почтительности Порфирия.
Объяснение:
Боги радилися, яке прийняти рішення щодо героїв. Аж поки Зевс не поклав на терези два жеребки смерті, і жереб Гектора «вниз до Аїда схилився». Герої бігли попід стінами Трої «шляхом битим», повз дві криниці із гарячою і холодною водою. Ахілл постійно відганяв Гектора від брами. Почуття смутку від того, що війна зруйнувала мирне життя, коли збиралися троянські жінки для того, щоб випрати свої вбрання, щоб обговорити свої справи, поділитися новинами, посміятися, можливо, і пісні лунали біля джерел. Це було прекрасне мирне життя. Війна зруйнувала все.
Гомер зображує Гектора мужнім, доблесним воїном, патріотом і захисником Батьківщини: «…Але нехай уже не без борні, не без слави загину, Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!» Майже беззбройний Гектор звертається до Ахілла: «Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину! Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки Дасть тобі бог». На всі прохання Гектора не глумитися над його тілом після смерті Ахілл гнівно відповідає: «Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!» «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних. Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м’ясо Рвав би із тебе й сирим пожирав би, — таке ти накоїв…».
Ахілл убиває «божистого Гектора». Проте цього було недостатньо. Ахілл мститься Гектору і після смерті. Безперечно, «Іліада» — це поетичний протест проти війни, яка руйнує не лише життя людей, але і спотворює їхні душі, робить «залізними» серця. Пісня «Двобій Ахілла і Гектора», яка має надзвичайно викривальний характер, логічно мала б закінчити поему, ідеєю якої є засудження війни. Гомер вірить у людину, в її добре серце, у те, що навіть жорстока війна не здатна вбити в людині почуття любові і співчуття.
Пріам, Зевсів нащадок, правитель Трої. Мав багато дітей, розумних і гарних. Та найдужче цар пишався старшим сином Гектором.
Віддаючи Пріаму тіло Гектора, Ахілл ніби виправдовується перед загиблим другом:
«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш, Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому Батькові я, — не нікчемний за нього він дав мені викуп». Ахілл пригадав недолю свого батька і свою власну: «В домі своєму дітей, владущого роду нащадків, Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко В Трої сиджу — і тобі, і дітям твоїм лиш на горе». В серці з’являється співчуття, жалість до свого батька, а потім усвідомлення горя, яке він завдав Пріаму, його дітям і троянцям. Безперечно, він віддав би тіло Гектора і без викупу.
Ахілл і Пріам домовляються про перемир’я, яке триватиме 9 днів. Гомер закінчує поему про війну описом миру, який наступає в душі головного героя і між воюючими народами.
Ми можемо лише уявляти цю картину. Після майже десяти років кровопролить настає короткий мир. За мурами Трої оплакують Гектора, а в таборі ахейців тиша. Зморені тривалою війною греки милуються високим небом, слухають спокійний плескіт хвиль і з сумом і тугою вдивляються вдалечінь. Там, далеко за морем, їхня рідна Греція, домівка, сім’я… І прокидаються в душах суворих воїнів добрі почуття…
Мир у серцях людей, мир між людьми і народами. Ось прекрасна мрія великого Поета. Мабуть, тому на заключних сторінках його «Іліади» немає пожежі Трої, руйнування цілого світу. Мрією про мир і вірою в Людину, яка здатна подолати зло в собі і навколишньому світі, закінчує Гомер свою безсмертну «Іліаду».