Детские годы Николеньки Иреньева были беспокойны, он испытал много нравственных страданий, разочарование в людях, в том числе и самых близких для него. Толстой рисует, как постепенно перед Николенькой раскрывается несоответствие внешней оболочки окружающего мира и истинного его содержания. Николенька Иреньтьев постепенно уясняет, что люди, с которыми он встречается, не исключая самых близких и дорогих для него людей, на деле вовсе не такие, какими хотят казаться. Он замечает в каждом человеке неестественость и фальшивость, и это развивает в нём беспощадность к людям.
Твір-роздум на морально-етичну тему за трагедією В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта»
Найзнаменитіша і найтрагічніша історія кохання - це безсумнівно трагедія Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Це історія про сварки і союз, про юнацький максималізм і людські переживання. Відомо, що англійський драматург, Вільям Шекспір, переказав у своїй художній манері історію двох закоханих, про яких існувало народне сказання в літературі Італії.
У п'єсі піднімаються традиційні для розуміння проблеми: сила любові і ненависті, батьки і діти, борг і особисті бажання. Читаючи твір, ми поринаємо у світ юнацької пристрасті, закоханості між головними героями. Їхні почуття засновані на любові з першого погляду. Буря емоцій штовхає Ромео і Джульєтту на необдумані вчинки. Діти ворогуючих кланів, Монтеккі і Капулетті, вони стоять «на краю обриву», готові розірвати будь-які сімейні узи зі своїми рідними. Чи справжнє їхнє кохання? Хочеться вірити, що саме такими мають бути справжні почуття. Мені здається, що в юному віці серця найбільше відкриті для любові, коли це почуття надихає і забарвлює світ в різнокольорові відтінки, коли хочеться дихати одним повітрям і радіти життю. Все або нічого - такий підсумок трагедії Шекспіра.
Автор, порушуючи тему ворожнечі між родинами Капулетті і Монтеккі, показує читачеві-глядачеві лише молодих людей з різних сімей, які намагаються самоствердитися за рахунок інших, адже це б випробувати кращі клинки Верони, помірятися кулаками. І тут виникає питання про силу ворожнечі між сім'ями, наскільки вона мала місце в дійсності. Мені здається, що саме юнацька незрілість і привела до сумних подій, вбивства Тибальта, а потім і трагічної загибелі Ромео і Джульєтти.
Завдяки поетичній мові трагедії «Ромео і Джульєтта» перед нами виникають і акцентуються картини моралізаторства. Людиною рухають її внутрішні принципи. Хіба не було іншого шляху для цієї пари? Чому не можна було втекти, якщо така сила їх любові, розповісти свої батькам? Тоді що сильніше: честь або кохання? Ми віримо в те, що самі собі малюємо. Ми бачимо те, що хочемо побачити. У цій трагедії юнацький максималізм якнайкраще описує й передає всю гаму почуттів ще недоспілої особистості, коли існує тільки одне правильне рішення, коли людина не шукає або не бачить інших обхідних шляхів.
Цікавою, на мій погляд, є тема влади і всевладдя в трагедії В.Шекспіра, де батьківська влада, бажання видати Джульєтту за Паріса, розуміння якогось боргу меркне перед владою Бога. Що судилося, того не минути. Навіть сам монах, порушує прийняте правило питати благословення у батьків закоханих, сам сприяє їх союзу і всіляко намагається їм до проявляючи справжній гуманізм. Таким чином, підкреслюється, що не існує ніякої земної влади, тільки Божа воля. Мораль прекрасної трагедії В.Шекспіра, на мій погляд, полягає в тому, що щирість і любов, що вірою, повинні правити світом, а не покірність старим звичаям і обмеженим громадським нормам.
Объяснение:
Лично для меня, Александр Сергеевич Пушкин нечто большее чем просто стих, просто поэт, либо просто школа, даже слово “Великий”, будет чем-то низшим по сравнению с моими чувствами. Пушкин играет большую роль в моей жизни. Его стихи, сказки, поэмы, можно читать часами, можно перечитывать миллионы раз и ты не устанешь и будешь находить каждый раз новый для себя смысл, каждый раз более увесистый, любопытный и кажется не похожий на тот первый.
При словах “ мой Пушкин”, я вспоминанию сказки, которые не может не знать ни один человек, которые я всегда любила с детства, восхищалась ими, никогда я не видела столько романтизма, красоты, злобы и прощения, ненависти и любви, такого контраста между добром и злом. Мы всегда цитируем вбившиеся в нашу память строки, даже иногда не замечая этого. Можем читать его сказки, перечитывать не смотря на возраст, ведь они всегда остаются веселыми, увлекательными, манящими и открытыми, но всегда таящую в себе какую-то тайну и загадочность.
Так мог писать и рисовать словами лишь истинный гений, дарованный, избранный богом, сколько красоты и радости, нового и разноцветного впустил Пушкин в нашу черно-белую жизнь, ведь именно такими моментами, такими произведениями, радостями, печалями и чувствами мы окрашиваем нашу жизнь.
Но ведь не только сказками Пушкина одурманил нас, но и своими поэмами, цитатами, стихами, таящий в себе столь глубокий смысл.
Такой ум рождается не каждый день, Бог, вознаграждает музой, умом и душевной красотой, не каждого и не каждый может использовать и раскрыть этот дар, даже если он в нем есть. А Пушкин смог. Любого человека полюбить просто так нельзя, он должен заставить, что бы его любили, а Пушкин заставил, он заставил любить его, заставил уважать, гордиться и помнить, а ведь не многие люди добиваются того, что бы их помнили.
Александр Сергеевич, покинул этот мир в столь раннем возрасте, но он успел познать жизнь, он успел полюбить, он успел оставить след в наших сердцах и в моем в том числе.
Многие до сих пор винят Пушкина, считают его не достойным, “пустым человеком”, но я считаю это мнение ошибочным. Да, Пушкин был человек от Бога, но он был не идеален, разве можно быть идеальным в столь раннем возрасте, со столь прекрасной душой.
Как бы не воспоминали Пушкина, я считаю его человеком с большой буквы и что бы о нем не думали, он остаются Пушкином, “моим Пушкином”.