Олівер Баррет навчається в Гарварді й має в навчальному закладі практично найкращу успішність. Походить він з дуже заможної сім’ї аристократів. Він любить ходити до бібліотеки Редкліффського коледжу, де і знайомиться зі своєю майбутньою дружиною — Дженніфер Кавіллері. Дівчина з простої родини переселенців, навчається в Редкліффському коледжі. Не зважаючи на абсолютно різний соціальний статус, ці двоє молодих людей стають парою.
Коли навчання в коледжі лишилося позаду, закохані приймають рішення взяти шлюб, хоча батько Олівера не дає благословення на такий союз. Він ставить синові ультиматум: якщо він одружиться, то не отримає жодних коштів від нього. Син зробив, як вважав за потрібне.
Весільна церемонія скромна, проте повна тепла, веселощів та кохання. Не маючи ніякого фінансового підґрунтя для майбутнього життя, молодята працюють на різній, зовсім не престижній, роботі.
Дженні влаштовується викладати до приватної школи, але заробітна плата там невисока. Живуть чоловік та жінка в убогій квартирці, яка є їм доступною за коштами. Вони відмовляють собі абсолютно в усьому, проте їхні стосунки стають все міцнішими, а кохання тільки розпалюється.
Після отримання диплома Олівер отримує багато пропозицій щодо працевлаштування, оскільки він один з трьох найкращих студентів навчального закладу. Та кілька за на роботу він відхиляє, оскільки шукає місце, на якому відразу буде отримувати гідну зарплатню, аби забезпечити безбідне життя для Дженні. Він починає працювати в хорошій юридичній конторі в місті Нью-Йорк. Життя налагоджується, любов між чоловіком та жінкою ще більш зміцніла. Вони вже готові до народження дитини та мріють про маленького сина, та Дженні не вдається завагітніти. Вони звертаються до лікарів, аби дізнатися причину цього. Чоловік та жінка проходять обстеження, і Олівера повідомляють, що його дружина має невиліковні форму лейкемії й невдовзі помре.
Олівер послухав пораду медиків та робив вигляд, що нічого не сталося, не повідомляючи Дженні про її стан, проте скоро її самопочуття погіршилося і їй все розповіли. Часу лишилося зовсім мало…
Для полегшення стану хворої дружини Олівер просить грошей у батька, з яким багато часу не спілкувався. Проте він не каже правду про те, на які цілі взяв кошти. Вже перебуваючи на лікарняному ліжку, жінка обговорює зі своїм батьком процедуру поховання. Потім залишається наодинці з чоловіком та звертається до нього з проханням налагодити стосунки з батьком, а ще бути з нею до останньої миті та не винуватити себе в тому, що має статися і неодмінно станеться…
Коли батько Олівера зрозумів для чого його син брав у нього гроші, то відразу вирушив у Нью-Йорк. Він приїхав відразу після смерті Дженні. В лікарняних стінах батько та син помирилися.
54.
Объяснение:
"Братские могилы", "Он не вернулся из боя", "Их восемь - нас двое..." , "Тот, который не стрелял", "Всё меньше вас, участники войны", "Письмо", "В плен - приказ: не сдаваться! - они не сдаются...", "Штрафные батальоны", "Я полмира почти через злые бои...", " о борьбе", "Сыновья уходят в бой", "Смерть истребителя", "Аисты", "Зарыты в нашу память на века...", " о времени", "Нынче очень сложный век...", "Белый вальс", " о бане", "Звезды", "Чёрные бушлаты", "О погибшем друге", "Потеряю истинную веру...", "Сколько павших бойцов полегло вдоль дорог", "Ожидание", "Так случилось - мужчины ушли...", "Высота", "Мы вращаем Землю", "О конце войны", "Разведка боем", "Песня о госпитале", "Оловянные солдатики", "Военная песня", "Холера", "Песня о новом времени", "Все ушли на фронт", "Давно смолкли залпы орудий...", "Мы взлетали как утки с раскисших полей...", "Солдат с победою", " об оружии", "Реже, меньше ноют раны..." , "Мерцал закат, как блеск клинка...", "Кто старше нас на четверть века...", "Горизонт", "Рядовой Борисов!» - «Я!» - «Давай, как было дело!...", "Плач", "Бросьте скуку, как корку арбузную!..", "Солдат и привидение", "Водой наполненные горсти...", "Ну чем же мы, солдатики…", "Сказка о диком вепре", "Набат", " о вольных стрелках" , " о брошенном корабле", "Экспресс Москва-Варшава, тринадцатое место..."
