Кожна прочитана книга залишає у серці читача помітний слід, відкриває шось нове, чогось навчає. Так сталося і з повістю А. Ліндгрен «Брати Лев’яче Серце».
Я прочитав цю книгу за Одним присідом, не міг відірватися. Ця повість мене вразила своєю людяністю. А ще тим, якими порядними можуть бути люди.
Головні герої твору — брати Лев’яче Серце, Юнатан і Карл, якого у сім’ї називали Хрущиком. Мене вразила відданість братів один одному, їхня готовність навіть до самопожертви заради один одного.
Дивує також уміння Юнатана підтримати хворого брата, приреченого на смерть. І навіть у цій ситуації Юнатан, як старший, мудріший, дарує молодшому надію на вічне життя без хвороби і страждань у Нангіялі. Для Хрущика ця підтримка є дуже важливою, адже він, як і всі люди, боїться смерті.
Юнатан дійсно незвичайний хлопець. Згадаймо, з якою відвагою і завзяттям він став до боротьби проти тиранії Тенгіла, не побоявся чудовиська Катли, багато разів ризикував життям заради жителів Шипшинової Долини. Вражають слова героя, які він любив повторювати: «Є речі, які треба робити, навіть якщо вони й небезпечні. А то будеш не людина, а грудка гною» (переклад О. Сенюк).
Звичайно, ризикувати собою може не кожен. Але сміливі, відважні, небайдужі це роблять. Інакще вони не будуть почуватися людиною і не зможуть жити й дивитися людям у вічі.
А ще я б сказав, що повість А. Ліндгрен про справжню дружбу, співчуття, милосердя, які мають бути у душі кожної людини незалежно від віку.
Шведська письменниця змушує нас замислитися над тим, що із скрутного становища завжди слід шукати вихід, не можна піддаватися відчаю, треба намагатися знайти вихід навіть із найскладнішої ситуації. Окрім того, треба не просто бажати кращого життя, а боротися за нього. Бо тільки від людей залежить, яким воно буде.
Объяснение:
