Читаючи твори А. де Сент-Екзюпері, гостріше відчуваєш красу світу й силу людського потягу до братерства. Письменник і пілот загинув за три тижні до визволення рідної Франції (1944) — він не повернувся на базу з бойового завдання, але його книги продовжують допомагати нам краще розуміти себе й навколишній світ.
Філософська казка «Маленький принц» була написана Екзюпері незадовго до загибелі. Мудрість її натяків не завжди можна передати формулами й словами. Півтони і відтінки алегоричних образів такі ж ніжні, як і витончені
малюнки, якими автор ілюстрував свій твір.
Маленький принц головний персонаж казки показаний нам у подорожі, у русі, у пошуку, хоч він і розуміє, що час від часу треба зупинятися й оглядатися назад і навкруги: якщо йти прямо перед собою, куди очі дивляться, то далеко не зайдеш. На різних планетах він зустрічається з їх дорослими мешканцями, які за цифрами доходів, честолюбством, жадібністю забули про своє людське покликання.
Твір "Тіні забутих предків" захопив мене надзвичайною красою зображення гуцульського побуту, органічністю злиття світу міфологічно-казкового і світу реального, нарешті, красою кохання Івана та Марічки.
Казкового характеру твору надають легенди та оповіді, якими він наповнений, трохи незвичайний місцевий колорит, діалектна мова, загалом світобачення, притаманне героям, міфологічний характер сприйняття світу.
З самого початку твору вимальовується перед нами сівіт, наповнений міфологічними істотами, світ духотворний, чарівний і правдивий. У цьому світі знаходять для себе місце головні герої твору, саме в ньому вони можуть існувати. Ось яким був світ навколо Івана, ось як він його приймав: "Коли Іванові минуло сім років, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля — одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли повідав про це вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки..." Отже, Іванові світ здавався олюдненим, живим, природа являла собою для нього живу істоту. І, мені здається, це не тому, що був він якимось диваком, а тому що мав дуже чутливу до всього прекрасного душу. Іван міг зрозуміти мелодію природи, відчути правдивість і красу в людині. Саме тому він і покохав Марічку, бо душі їхні були близькі, вони однаково сприймали світ навколо себе, однаково любили музику й пісню.
Объяснение:
«Евгений Онегин» — широкоизвестное произведение А.С.Пушкина. Тут писатель реализовал основной замысел и стремление — дать образ героя времени, портрет своего современника — человека XIX столетия.
Портрет Онегина — это неоднозначное и сложное сочетание многих положительных качеств и больших недостатков. Образ Татьяны самый значительный и важный женский образ в романе. Основную романтическую сюжетную линию пушкинского романа в стихах составляют взаимоотношения Онегина и Татьяны.
Татьяна влюбилась в евгения Онегина потому что, как говорит поэт, ей пришла пора любить. Вместе с тем, Татьяна влюбилась в него, не случайно. Как Онегин, который «для всех… кажется чужим» (письмо Татьяне), так и «она в семье своей родной казалась девочкой чужой».
Но были между ними и отличия. Если сравнить детство, отрочество и юность Татьяны и Евгения, становится ясно, что они прямо противоположны друг другу. У Евгения — иностранцы-гувернеры; у Татьяны — простая русская крестьянка.
Татьяна — идеальный образ русской женщины. Она мечтает о настоящей большой любви, о единственном избраннике, а у Онегина «наука страсти нежной», цепь легких и скоро надоевших побед. Татьяна повзрослела в атмосфере провинциального дворянства, не умеет лгать и притворяться. Ее любовь, естественная и живая, именно поэтому прекрасна. Она «любит не шутя».
Другой! …Нет, никому на светеНе отдала бы сердце я!То в вышнем суждено совете…То воля неба: я твоя.Онегин испугался подлинных чувств, потому что привык к светской фальши, игре, а искренность Татьяны испугала, даже оттолкнула Евгения. Поэтому главный герой роман и мимо того, что предлагало ему открытое сердце Татьяны.
И только в последней главе в охладевшем, давно «потерявшем чувствительность» сердце Евгения Онегина спонтанно вспыхивает светлое чувство. Но даже теперь он увлекается не той Татьяной, какой она была в деревне, «не этой девочкой несмелой, влюбленной, бедной и простой». такой Татьяной Онегин пренебрег бы и сейчас. Он стал «томиться жаждою любви» к Татьяне, блистательной великолепной обрамленной рамой столичных гостиных, — «непреступною богиней роскошной царственной Невы»,»равнодушною княгиней».
Заметим, что эта пленительная Татьяна сама себе чужда. Ей самой «душно здесь», в этой новой среде, в которой она стала так интересна Онегину. Она презирает «волненье света», ненавидит окружающую ее «постылой жизни мишуру», «весь этот шум, и блеск, и чад». Всё ее истинное существо: искренность и глубина чувств, верность долгу, душевное благородство — связано с ее близостью к природному, народному…
Показательно и то, что Татьяна, продолжая испытывать чувства к Онегину, называет его внезапную любовь к ней «мелким чувством». Здесь с ней можно и согласится и нет. С одной стороны, Евгений полюбил Татьяну искренне, нежная влюбленность в героиню произвела в нем переворот, вернула ту «чувствительность» его сердцу, порожденную разочарованием в любви, которая вдохнула новые силы в привычную жизнь Онегина и наполнила ее смыслом и содержанием. А с другой, чувства Онегины «мелки» уже потому, что они лишь капля в сравнении с тем морем чувств, которые испытывала Татьяна к Евгению.
Финальный монолог Татьяны отбирает у центрального героя этот едва обретенный смысл, погасив всякую надежду на личное счастье. И абсолютизируя личную драму героя, Пушкин оставляет Онегина в состоянии сильнейшего нравственного потрясения в последней сцене.
Таким образом, несмотря на взаимность героев, автор разводит их жизненные пути, не оставляя шансов на счастье. В этом и заключается основная трагедия главных героев романа А.С. Пушкина Евгения Онегина и Татьяны Лариной.