Оповідання "Хамелеон" було вперше надруковано в журналі "Осколки" 1884 року. Як у багатьох інших оповіданнях цього часу ("Товстий і тонкий", "Смерть чиновника", "Маска"), Чехов викриває в ньому самодурство представників влади і рабську свідомість людей.
В одному епізоді Чехов відтворив типові явища дійсності — "хамелеонство". Це передано вже в назві оповідання. Як ящірка-хамелеон змінює своє забарвлення в залежності від обставин, так і городовий Очумєлов змінює своє поводження в залежності від того, з ким має справу: догідливий стосовно сильного і деспотичний стосовно слабкого.
Комічну основу оповідання складає невідповідність: незначність важливого для героїв питання (кому належить собака) і серйозний, пристрасний тон обговорення цієї несерйозної "проблеми".
Комічний ефект підсилюється самою побудовою центрального епізоду: це ланцюг "перетворень" Очумєлова. Причому "хамелеоном" виявляється не тільки представник влади, але й потерпілий Хрюкін, і обивательська юрба.
Шість разів городовий Очумєлов змінює свою позицію: то він приймає вигляд людини "можновладця", розмовляє суворо, велично "ворушачи бровами", глибокодумно "обмірковуючи становище", і приймає суворе рішення: покарати хазяїна "бездоглядної" собаки, а самого пса знищити. Очумєлов уже передчуває задоволення "накласти штраф" на хазяїна собаки, як раптово в юрбі хтось висловлює припущення, що собака належить генералу. Очумєлов відразу приймає інше "забарвлення". Він бере під захист собаку, і винуватцем виявляється Хрюкін: "Ты ведь известный народ! Знаю вас, чертей... Не рассуждать!"
Душу согреют зимою заснеженной,
Вытрут слезу, что скатилась не
Мамины руки родные, хорошие.
Каждая чёрточка с детства знакома.
Вижу, они суетятся по дому:
Что - то готовят, что - то стирают,
Будто и устали вовсе не знают.
Год за годом всё глубже морщины,
Их целовали когда - то мужчины,
Дети на них засыпали когда - то.
Время идёт, разве мы виноваты?
Но и теперь припаду я губами
К милым рукам моей ласковой мамы
И расцелую так, как умею.
Мамины руки, нет вас нежнее.
У мамы, как солнышко, теплые руки,
Так нежно умеют они приласкать,
Излечат от боли, избавят от скуки,
В любую минуту готовы обнять.
Играя, мне волосы нежно взлохматят,
Пекут пирожки в выходной по утрам,
И весело ножки щекочут в кровати,
Когда не хочу просыпаться я сам.
Погладят все платья, рубашки и брюки
И тут же другую работу найдут…
Я глажу уставшие мамины руки, -
Пускай хоть немного они отдохнут.
Мамины руки пронзительно нежные,
Нежней, чем пуховый плед.
Только потоки времен неспешные
Оставили легкий след.
Вместе сидим, разбираем сокровища –
Любимых игрушек мир.
Тысячи жителей, каждому - прозвище,
Для каждого я кумир.
Мама глядит на меня так участливо.
Запнувшись, упала юла.
-Мамочка, мама, была ли ты счастлива?
- Была, мой хороший, была…
(c)